Ельф повільно зісковзує у своєму трико з дивану.В руках планшет, нога на ногу. Схоже, Санта дав вихідний.Магічних істот на рецепції тренажерки я ще не зустрічала, але практика показує: у цьому житті можливо все. Особливо в обід.Судячи з обгортки «Равлика Боба», сидить він тут давно. Я не знаю, скільки це в ельфійських, але в людських — рівно одна вічність плюс ще трохи.В зал залітає мультипу. Починається весела возня.Дай Боже, костюм не на прокат.Резидентам спортклубу байдуже. Це ті, хто бачить живих людей лише на касі супермаркету і тут. Бачать, як німе кіно. Вони ж у навушниках.Зиркає лише ельфо-мамця.Вона водночас тримає на плечах штангу і цілий магічний світ.Гра ельфиняті швидко набридає.Він знову напівсидячи-напівлежачи занурюється в цифровий світ. Щоправда, ненадовго.«Мам» — смик-смик за футболку.«Маам» — голосніше, прилипає до ноги.Нуль реакції.Мама не ведеться. У мами витримка і оплачена година тренера.Ельфеня змінює стратегію.Заходить з людського.— Мааам, ну коли вже додому?Мама присідає.І робить те, що ми всі врешті робимо, коли аргументи закінчились.Вона дає хабар.Взагалі-то в дитинстві нам казали, що хабарі — це погано.Але ніхто не уточнив, що з часом доведеться торгуватись навіть з ельфами.Здається, домовились. Щось там таке йому обіцяне. І явно це не євро по 48 гривень.В маминих очах читається — світ несправедливий. Чому так: не можна одночасно чемних дітей та стрункі ноги. Але вона не втрачає надії.Респект.