Реалістичний погляд на арешт МадуроЯ прихильник реалістичного підходу до подій у Венесуелі. Гаразд, дозвольте просто трохи «подушнити».На мій погляд, занадто рано [і багато в чому безпідставно] кричати про «повернення Америки». Так, Америка повернулася, але є нюанс: вона повернулася на свій континент, де планує наводити лад і відновлювати власний вплив.Наскільки ця демонстрація сили у своєму «подбрюшьи» [як кажуть росіяни] є сигналом для Росії, Китаю, Ірану та інших автократій — питання дискусійне.Для Ірану [після бомбардувань ядерних об’єктів] це справді може бути сигналом. А от для тієї ж Росії — радше неприємна новина, але не більше. Особисто я вважаю, що торішнє падіння режиму Асада стало для Кремля значно болючішою втратою, ніж втрата партнера в особі Мадуро.Для Китаю арешт Мадуро також не виглядає якоюсь трагедією. Венесуела була важливою для Піднебесної в контексті постачання нафти, але й тут варто зважати на масштаби: ці обсяги [6–7% від загального імпорту Китаю] не робили режим Мадуро ключовим партнером Пекіна.Навпаки, я бачу в цій ситуації шанс для Китаю мобілізувати своїх партнерів у регіоні навколо антиамериканських настроїв. Нагадаю, що товарообіг між Китаєм і країнами Латинської Америки у 2024 році перевищив 500 мільярдів доларів. Тож американо-китайське протистояння за вплив у регіоні лише починається.Я також не поспішав би з висновками щодо обвалу цін на нафту у зв’язку з потенційним доступом США до нафтових родовищ Венесуели. Так, як відомо, Венесуела володіє найбільшими доведеними запасами нафти у світі [навіть більшими, ніж у Саудівської Аравії], але «залити» світові ринки венесуельською нафтою вже завтра навряд чи вийде.Нафтова галузь Венесуели страждає від хронічної корупції, недоінвестування та санкцій. Тому для нарощування видобутку до рівня 1990-х років [близько 3 млн барелів на добу] можуть знадобитися роки: інвестиції у відновлення інфраструктури та прихід великих компаній, таких як Chevron.Я не експерт з енергетики, тож за глибшою аналітикою варто звертатися до профільних фахівців. Але особисто я бачу ситуацію приблизно так.За що справді можна порадіти — так це за Державного секретаря США Марко Рубіо, який є головним «яструбом» в адміністрації Трампа щодо Венесуели та Куби. Він був одним із ключових ідеологів операції з повалення Мадуро. Судячи з усього, його позиції лише посилюватимуться — і для нас це добре.Щодо всіх інших надто оптимістичних висновків, які зараз циркулюють у мережі, я б запропонував узяти паузу. Загалом ця операція точно створить позитивний імпульс особисто для Трампа [як це було після угоди щодо Гази та бомбардувань Ірану], але наскільки це позначиться на нашому переговорному треку — сказати складно.Настрій Трампа — не та категорія, на якій варто будувати серйозну аналітику.Втім, варто визнати: крок, на який пішов Трамп — ризикований, але, схоже, виправданий. Якщо, звісно, ця адміністрація не припуститься помилок в організації зміни влади у Венесуелі, що є не менш важливим фактором.🇺🇸 Гамбіт Трампа