Незважаючи на те, що ми вже давно не спілкуємось, з часів його призначення на посаду заступника керівника Секретаріату Президента України, у мене досі немає жодних підстав сумніватися в його професійній порядності чи припускати його особисту причетність до будь-яких корупційних практик.Водночас було б наївно вважати, що сьогодні міністр має повну свободу кадрових рішень. Це особливість нинішньої моделі державного управління, у якій політична вертикаль суттєво обмежує можливості будь-якого урядовця.Попри це, Сибіга сьогодні перебуває на своєму місці. Його поважають міжнародні партнери. Його підтримує значна частина дипломатичного корпусу. І коли самодостатні люди, яких неможливо змусити писати публічні слова підтримки, роблять це добровільно — це також важливий сигнал.📌 Головне питанняНа мій погляд, сьогодні потрібно говорити не лише про долю конкретного міністра.Потрібно говорити про майбутнє української дипломатії.Чи готова держава повернути Міністерству закордонних справ його реальну роль у формуванні зовнішньої політики?Чи готова довірити професійним дипломатам вести найскладніші міжнародні переговори?Чи готова нарешті припинити кадровий параліч і очистити дипломатичну службу від політичних призначень, які нерідко не мають нічого спільного з професіоналізмом?Бо сильна дипломатія починається не з гучних заяв.Вона починається із сильного Міністерства закордонних справ, яке користується довірою держави, має реальні повноваження та несе повну відповідальність за результат.Саме це сьогодні, як мені здається, і прагнуть сказати своїми публічними дописами українські дипломати.P.S. Можливо, найцінніше в нинішній дискусії — не те, що дипломати підтримують свого міністра. А те, що вони вперше за багато років відкрито говорять про необхідність повернути дипломатичній службі її головний ресурс — професіоналізм, суб’єктність і право бути реальною дипломатією військових часів.