ЯК ПОЛЮБИТИ БОГА, ПОЛЮБИВШИ СЕБЕ 45
Провина як наркотик
Дуже сумно, коли у людини стільки неправильного почуття провини і стільки докорів сумління, хоча вона в Церкві. І хоча Церква — це місце, де за логікою речей мають скасовуватися будь-які страждання, найчастіше ми ними просто живемо! Вони стають матеріалом, за допомогою якого ми будуємо наші стосунки з Церквою. Іншими словами, ми продовжуємо наші стосунки з Церквою тільки тому, що почуваємося винними. Багато хто ходить до храму тільки за прощенням! І так постійно, з року в рік, і кінця цьому не видно.
Ми звикли до докорів сумління, це наш наркотик! Нам подобається постійно почуватися погано, перебувати в цьому убогому, заплаканому стані. Ми звикли до меланхолії, нам це подобається. Наприклад, хтось удома сміється, розмовляє, радіє життю. І тут інший встає і проголошує: «Дивно, ми занадто багато сміємося сьогодні. Недобре це, до біди! Ось побачите, сміх без причини — до неприємностей. Щось станеться, ми понесемо покарання». Але чому сміх призведе до неприємностей?! Ми вважаємо щастя ненормальним станом! І коли нас карають, ми приходимо до тями, усе стає на свої місця. У покаранні наше життя набуває звичайного характеру.
Коли ти розповідаєш про свої біди, усі дивляться на тебе з розумінням: «Так, таке життя. Він такий самий, як і всі ми». Але коли ти говориш про щось приємне, про те, що ти щасливий, твої друзі не можуть це прийняти з легкістю. Їм складно прийняти тебе, коли ти дивишся на життя з оптимізмом всупереч проблемам.
— ... Ми майже обожнили вину. Дехто навіть вважає її проявом духовності.
Чим більше ти почуваєшся винним, кажуть вони, тим ти духовніший. Чим обережнішим і важчим на підйом ти стаєш, чим похмуріший твій погляд, тим більше ти святий. І якщо ти повторюєш: «Я негідний», — тебе теж назвуть святим.
Я розумію, що ти почав спілкуватися з Господом як раб, як винний, як негідний грішник. Але хіба ти в якийсь момент не став чадом Христовим? Не відчув поцілунок Господа? Не почув, як Він каже тобі: «Дитя Моє, ти був негідним, грішним і винним. П'ятнадцять, двадцять, тридцять років тому. Але це не може тривати постійно. Ти не можеш досягти вісімдесяти років і продовжувати бути винним». Незрозуміло, чому ти сотні разів сповідався і досі не відчув прощення, чому на тебе не зійшла радість Христова?
У провини є наслідки: у результаті постійних докорів сумління захворює і тіло. З тобою не все в порядку: тиск, безсоння, головні болі, мігрень. Причиною цих захворювань є постійне почуття провини, і все тому, що ти не довіряєш розп'яттю Христовому.
Можна я поставлю тобі просте запитання: як тобі допомагають ці переконання? Те, що ти постійно відчуваєш себе винним, допомагає тобі стати кращим? Звісно, ні. Винна людина, яка ототожнює своє життя з установкою «Я невдаха», не має шансів виправитися.
— Залиш свою провину, як личить, поклади її до ніг Христових. Яким чином? Сповідайся, зроби це в бесіді зі своїм духівником. Поговори, отримай відпущення гріхів і дозволь піти всій тяжкості, що приковує тебе до землі. Нехай це станеться!
Я розумію твої метання. Ти в сумнівах: якщо ми говоримо про покаяння, де ж тоді печаль про наші гріхи? Вона необхідна. Але всьому є початок і кінець, ти не можеш сумувати до самої смерті! Тому що тоді твоя печаль буде марною, вона не приведе до радості.