Знаєш, зазирни у свою душу і перевір, чи правда це: насправді ти не любиш самого себе. І не хочеш собі добра. І з Господом у тебе стосунки, побудовані на страху. І оскільки ти Його боїшся, ти заздалегідь караєш себе сам, щоб Він потім не покарав тебе. Це відбувається на рівні підсвідомості, ти думаєш: «Ось, Господи, я сам себе добряче покарав. Не карай мене, не бий. Я отримав по заслугах від самого себе».

Є люди, які приходять на сповідь і просять покарати їх. Кажеш їм: «Я зрозумів, що ти сказав, це вельми серйозно. Я оцінюю твою сміливість. Ти нічого не приховуєш, зізнаєшся у скоєному. Я бачу твоє каяття, твої почуття. Господь любить тебе, приймає і прощає тебе». А віруючий відповідає: «Тепер, отче, скажіть мені, що я мушу зробити? Покарайте мене». Одній людині, яка наполягала на покаранні, я відповів: «Чому я мушу тебе карати?» - «Я не буду почуватися добре, якщо ви мене не покараєте. Я хочу відчути себе покараним». Ця солодкість покарання і виправдання через покарання притаманні багатьом людям.

Ти не приймаєш дарів Господніх. Не приймаєш свободи, яку Він тобі дає. Тільки після покарання тобі стає добре. Ми кажемо: «Принаймні тепер я покараний, усе в порядку». При такому богословському підході до виправдання через провину і з такою логікою як можна говорити про те, що Господь — наш отець? Хіба ти так чиниш зі своєю дитиною? Що б не зробила твоя дитина, хіба ти не продовжуєш любити її? Хіба тобі сподобалося б покарати свою дитину так, як вимагаєш, щоб покарали тебе? Вона ж дитина. Вона бешкетує в школі й отримує погані оцінки, потім повертається додому і каже: «Тату, мамо, все погано. Я сьогодні обідати не буду, я посиджу у своїй замкненій кімнаті. Я покараю себе за те, що я зробив». Ти як батько що їй скажеш? «Дитинко, я згоден. Ти помилився, ти не повинен був так чинити. Треба було й справді побільше займатися. Але тепер ходімо поїмо! Не варто сидіти голодним». Чому ти так кажеш? Тому що любиш свою дитину. То чому ж Господь має поводитися з тобою інакше?

Але ти продовжуєш відчувати провину. Уже давно, будучи священиком, я зустрічаю християн, які вважають себе негідними. «Я негідний любові Господа. Ні Господь, ні люди не можуть любити мене такого, поганого. І взагалі: я негідний ні радості, ні життя, ні здоров'я. Тому я й хворий, тому мене карає Господь». Ці фрази постійно лунають у тебе в голові. Ти відчуваєш докори сумління навіть за те, що хворий. Ти віриш, що скоїв щось погане, тому тебе карає Бог. «Отче, я негідний бути щасливим. Я нікчемна, ні до чого не придатна людиська, я гідний тільки нещастя й покарання». Багато поколінь виросли на таких повчаннях, із думкою: «Я поганий, грішний. Господь дивиться суворо й карає мене. Усе, що я роблю в житті, страшно й жахливо. Саме тому я потраплю до пекла. Я такий, що мені соромно дивитися на Господа. Я негідний жити, а тим більше бути в Церкві й приступати до її таїнств».

Ми всі помремо у свій час. Але поки ми живі, давайте радіти життю. Давайте використовувати можливості, які дає нам Господь. Давайте встанемо на ноги, піднімемо голову з надією і подивимося в обличчя Христу, бажаючи отримати від Нього дари з вдячністю за все те, що Він уже зробив для нас.

Друже мій, 
давай не будемо помирати
перед смертю.
Дозволь своїх душі
відчути любов Господа
спробуй відчути Його турботу
та Його спокій.
Якщо ти не даси цьому
почуттю увійти у твоє серце,
ти весь час перебуватимеш у страху.
Ти весь час вважатимеш,
що ризикуєш,
що хтось принесе тобі нещастя,
що з тобою станеться щось погане.
Але якщо ти відчуєш у душі любов Христову,
страх піде.

#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість