І зовсім непогано, якщо, отримавши одні й ті самі знання про Бога, люди йдуть своїм шляхом. У Церкві розквітає кожен, і нехай таланти та здібності кожної дитини проявляться на повну силу. Не треба прагнути закатати дітей в асфальт — щоб усі вони були однаковими і думали, як я чи як учитель у недільній школі. У жодному разі. Навіть коли сама дитина називає щось гріхом. Я, наприклад, у таких випадках завжди запитую:— А чому ти думаєш, що це гріх?— Не знаю.— Не знаєш. Тоді чому кажеш, що це гріх? Ти замислювався про це коли-небудь?— Але мені не здається, що це гріх…— Ну ось бачиш, ти вже змінив свою думку! Дитина не повинна повторювати мої слова, як папуга. Важливо, щоб вона знала, чому те чи інше є гріхом.— Отче, я не курю! — каже хлопець.— А чому ти мені про це кажеш?— Ну, хіба це не добре?— А чому це добре?— Ні, ну ви ж отець! Хіба ви не вважаєте, що це правильно?— Це правильно, але мені хочеться зрозуміти, чи знаєш ти, чому це правильно!— Отче, — каже інший хлопець. — У мене немає дівчини. Я зовсім не спілкуюся з дівчатами.— А чому?— Тому що не треба!— Чому не треба? І все, ступор. Відповіді немає. Розмова закінчена.— Отче, то що ж — виходить, треба?— Ні, я не скажу тобі, треба чи не треба. Виріши сам! У наш час важливо зробити так, щоб людина вміла думати, а не давати готових рецептів. Інакше дитина буде «ковтати таблетки», повторюючи все підряд, а щойно опиниться у світі, з нею можна буде зробити що завгодно. Зараз багато дітей виїжджають на навчання до Англії, Німеччини, Америки. І коли вони повертаються звідти зовсім іншими людьми, батьки жахаються: «Яким він був і яким став!» А це якраз ті діти, які тут були ангелами. Але ангелами такими… як би точніше сказати… несвідомими. Вони не усвідомлювали, що роблять, коли росли тут, — просто повторювали за дорослими. А так не можна. Необхідно давати собі звіт, чому ми чинимо так чи інакше, а не просто копіювати чиюсь поведінку. Тільки так можна по-справжньому наблизитися до Бога.#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість