Я йшов берегом Західного моря, тримаючи в руці дивний амулет, що його колись подарував давній друг. Холодний метал ніби обпікав пальці, та я стискав його міцно, зігріваючи своїм теплом. На поверхні амулета, під світлом зір, слабко відблискував рельєф дракона, витончений, мов витвір давніх майстрів.Раптом я зупинився. Незрозуміле відчуття охопило мене — ніби я вже був тут раніше, ніби цей шлях мені знайомий, хоча пам’ять відмовлялася підтверджувати це. Море шуміло важко й неохоче, розповідаючи історію, якій уже тисячі років. Сіра смуга узбережжя тягнулася ген за обрій, а хвилі з розгоном накочували на берег, залишаючи сліди мушель, що мерехтіли, мов уламки далекого світу.Теплий вітер несподівано нагрянув, розвіявши думки. Щось змінилось. Розвернувшись, я побачив їх. Двері.Вони самотньо стояли посеред пляжу. Заввишки близько семи футів, із дерева, якого в цих краях ніколи не було. Поверхня здавалася одночасно старою й новою, а замкової щілини не було взагалі. Раптом амулет у моїй руці ожив. Очі дракона спалахнули яскравим світлом, і я від несподіванки випустив його. Але він не впав, ні. Амулет замер у повітрі, неначе сам знав, що робити. Він повільно попрямував до дверей, наближаючись до невеликої щілини, яка, магічним чином з'явилась, немов чекала саме на нього. Ідеально підійшовши, амулет застиг у замковій пластині.Я, вагаючись, торкнувся дверей. Що чекає мене за ними? Відчинивши їх, я побачив шлях до багатьох світів. Кожен із них був неповторним, несхожим на інші, але дивним чином близьким. Кожен з них чекав на відкриття. Фантастичні світи, наповнені смутком й гумором, глибокими історіями і бардськими піснями — світи настільки різні, наскільки схожі: об'єднані любов’ю до вигаданого, до мрій, до пригод.Я ступив уперед і відчув, як починається нова історія. А для вас, друзі, я залишив двері відчиненими. Усі ці світи чекають на вас! Просто оберіть свій шлях — і підписуйтеся на канали, що їх відкривають.