Цікавий факт: Іван Нечуй-Левицький жив за розкладом секунда в секунду — справжній рекордсмен педантичності серед класиків! ⏱️

Вставав та лягав у визначену годину. Їв тільки вдома у призначену годину і ніколи ніде не хотів випити ні чаю, ні кави, бо то було не в призначену годину і не таке, як він звик, а значить, могло йому нашкодити. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Дуже боявся застудитися і, навіть їдучи влітку на два тижні кудись, брав з собою пальто осіннє, кожуха і шапку.

Дуже категоричним був щодо правопису: "Писати треба так, як люди говорять!". Велику ненависть мав до "і" та до апострофа (писав сімя, а не - сім'я). Так само люто ненавидів "й" на кінці прикметників у місцевому відмінку і страшно обстоював за те, щоб писати - "на зелені траві", "у сиві шапці" і запевняв, що так говорить величезна частина України, бо він же багато років ходить до Михайлівського монастиря і там розмовляє з прочанками, опріче того, розмовляє з двірниками і з бабами, що носять молоко.

1904-го року на ювілеї Нечуя-Левицького у "Континенталі", коли всі його вітали і виголошували промови, він о 10-ій вечора почав з усіма прощатися і пішов: "Уже десята година. Мені час спати, бо заслабну". Іван Семенович так і не одружився й прожив усе життя сам. Він був надзвичайно вибагливим у всьому. "Не знайшов собі до смаку, - казав він. - Я, бачте, вдався собі естет і кмітливий. То зараз і прикмічу в панні щось неестетичне, і вже вона не моя".