7. Паралель з Росією: шанс, який фільм втративЯ дивлюся цей фільм з позиції українського офіцера під час війни. Для мене Нюрнберг – не тільки історія, це ще й про те, як світ буде (або не буде) розмовляти з росіянами після нашої перемоги.Фільм мав унікальний шанс стати попередженням:• показати, як виглядає самообман «звичайних німців»;• простежити, як формується легенда «ми були проти, ми нічого не знали»;• допомогти сьогоденним глядачам побачити, що «хороші русские, що нічого не знали» – це рімейк тієї ж самої історії.Але для цього треба було вивести на перший план не лише Герінга з Келлі, а й цілий спектр німецьких типажів - від переконаних нацистів до конформістів, від жертв до тих, хто отримав вигоду з режиму. Саме цей ансамбль людських позицій робить старий «Judgment at Nuremberg» актуальним досі. Новий «Nuremberg» ж обмежується майже суто «верхівкою айсберга». Для розуміння етичного закону цього недостатньо.8. Висновок: фільм як симптомЯкщо коротко підсумувати: «Нюрнберг» 2025 року добре знятий, з сильним кастом і потенційно потужною історією Келлі та Герінга. Але він боїться вийти на головне поле бою – поле моральності, приборкання зла та колективної відповідальності за його скоєння. Він залишає глядачу комфортний вихід: «це історія про декількох монстрів і одного психіатра, який їх вивчає». Ми ж в Україні очікували іншого кіно – кіно, яке ставить болюче питання: «Як вони стали такими і чим це схоже на нас сьогодні».У підсумку, проблема цього фільму навіть не в тому, що він художньо звузив тему. Проблема глибша – він пройшов повз її сутність. Будь-яка форма науки, культури чи мистецтва стає марною, якщо не допомагає людині піднятися морально і духовно, якщо не загострює її здатність розрізняти добро і зло, правду і самообман, обов'язок і втечу від відповідальності.Парадоксально, але сучасні тепличні інтелектуали і споживачі контенту настільки звикли жити в комфорті, що забули найперший пріоритет людського існування: щоб читати, дивитися, аналізувати і споживати будь-яке мистецтво, треба спершу бути живим. А отже, захист права на життя і рішуче протистояння злу - це не «одна з тем», а фундамент, без якого всі інші теми просто втрачають сенс. Саме тому особливо промовисто виглядає те, що фільм про суд над злочинами проти людяності примудрився майже не торкнутися головного – природи співучасті, моральної капітуляції і того обов'язку людини, який починається задовго до газових камер, концтаборів і вироків трибуналу. Треба ще постаратися, щоб знімати кіно про Нюрнберг і водночас так і не наблизитися до суті Нюрнберга.Роботу над темою фільм не зробив. Але цю роботу можемо і зобов'язані зробити ми – українці: у власних дослідженнях та фільмах на тему етики, про «хороших німців» і «хороших русских», про відповідальність звичайних людей за мовчання своїх лідерів, про те, що «ми нічого не знали» – це завжди продовження злочину, а не виправдання.Михайло Ташков (Мукунда Харі дас)