ВТЕЧА ВІД МОРАЛЬНОЇ ОЦІНКИЧому люди бояться називати зло зломЄ дуже важливий, але водночас дуже важкий вірш в Бгагаватам, що гласить наступне: «Мудрій людині не слід перебувати в зібранні, де чинять беззаконня. А якщо, опинившись серед таких людей, вона не скаже правди, скаже неправду або удаватиме, що не бачить цього беззаконня, вона неминуче накличе на себе тяжкий гріх».(ШБ 10.44.10) Чому цей вірш такий незручний, але життєво необхідний? Бо він відрізає всі солодкі втечі. Він не залишає лазівки "я ні при чому". Він прямо каже: коли ти бачиш беззаконня і робиш вигляд, що не бачиш, ти вже не "поза моральністю". Ти вже учасник. Навіть якщо не тримаєш зброю, навіть якщо просто сидиш поруч і мовчиш.І тут найцікавіше. Люди рідко кажуть "мені страшно, тому я мовчу". Бо це виглядає як боягузтво. Тому вони вигадують інший формат мовчання. Мовчання в красивій упаковці. Вони створюють нормалізуючу, виправдовувальну "філософію", яка дозволяє не називати зло злом і не входити в конфронтацію зі злодієм. Це такий варіант псевдоінтелектуальної позаморальної позиції, який має одну реальну функцію: зняти відповідальність.Сказати "моя хата з краю" соромно, бо оточуючі засудять. А сказати "це воля Бога" звучить ніби високо і духовно. І тоді звинуватити людину в злочинній бездіяльності набагато складніше, бо вона вже не боягуз, вона вже "мислитель".Саме тому історія з врученням Моді "Бгаґавад-гіти" Путіну стала таким лакмусовим папірцем. Не тільки через політичний жест, а через реакцію частини людей, які закохані в індійську релігійну казку і не витримують реальності, де їхній кумир робить вчинок, який морально смердить.Тут одразу зʼявляються пояснення: "карма", "Бог так захотів", "у Бога свій план", "не нам судити". І всі вони насправді про одне: "не змушуйте мене робити моральний вибір".Бо моральна оцінка запускає наступний крок. Як тільки ти визнаєш, що є жертва і є агресор, що є адгарма і є спротив, ти вже не можеш бути в теплій ванні "неоднозначності". Тобі доведеться або захищати жертву, або чесно визнати, що ти її не захищаєш. А це боляче для самолюбства. Тому й народжується "космічна моральна гімнастика".Твій текст дуже точно бʼє в серце проблеми: добро і зло стають "неоднозначними" тільки поки це не торкнулося тебе особисто. Поки зло не заперечило право на життя твоє або твоїх близьких, можна сидіти з дивану і розповідати про "волю Бога".А коли зло приходить реально, все різко прояснюється:1. зʼявляється прожитий досвід страждання, а не теорія;2. стає очевидно, що зло - це не "воля Бога", а зловживання свободою волі людьми, які втратили контакт з Богом;3. ти починаєш молитися, щоб воля Бога проявилась як захист, щоб Він послав того, хто зупинить лиходія;4. і ти раптом розумієш, що твоя "неоднозначність" була не мудрістю, а інстинктом самозбереження, щоб не конфліктувати з тим, хто чинить адгарму.І от тут ми повертаємось до ШБ 10.44.10.Вірш не просто про те, що "не можна брехати". Він про старт моральної деградації суспільства: коли люди, які здатні сказати правду, не кажуть її. Коли вони виправдовують беззаконня. Коли удають, що "не бачать".Право на життя і свободу кожної людини тримається не тільки на силі зброї або законів. Воно тримається на розвиненості в соціумі морального імунітету.Моральний імунітет - це здатність суспільства швидко давати імунну відповідь на агресію, брехню, легалізацію злочину, на спроби зробити жертву "однією зі сторін", а злочин "просто складною ситуацією".І цей вірш описує, з чого починається така імунна відповідь.Не з великих слів.Не з красивих постів.А з першого чесного руху совісті: сказати правду, не сказати неправду і не вдавати, що не бачиш беззаконня.Бо коли "мудрі" починають мовчати, зло перестає боятися. І входить як у свій дім.Михайло Ташков (Мукунда Харі дас)