Карл Шмітт — видатний німецький правознавець, політичний філософ, теоретик держави і права, один із найяскравіших і найбільш контроверсійних мислителів ХХ століття, провідний представник Консервативної революції, автор фундаментальних праць «Політична теологія», «Поняття політичного», «Диктатура», «Вчення про конституцію», «Номос Землі» та «Теорія партизана».

Народився 11 липня 1888 року в містечку Плеттенберг у Вестфалії в побожній католицькій родині. Здобув юридичну освіту в університетах Берліна, Мюнхена та Страсбурга, захистивши докторську дисертацію з кримінального права. Сформований під впливом католицької теології, консервативної думки доби Реставрації (Жозефа де Местра, Луї де Бональда, Доносо Кортеса) та досвіду Першої світової війни, Шмітт зосередився на дослідженні феномену влади, авторитету та легітимності в умовах гострої кризи європейського правопорядку.

У добу Веймарської республіки Шмітт розгорнув нищівну критику ліберального парламентаризму, нормативізму та правового позитивізму Ганса Кельзена. У трактатах «Диктатура» та «Політична теологія» він довів, що правовий лад тримається не на абстрактних писаних нормах, а на конкретному вольовому акті. Сформулювавши знаменитий принцип децизіонізму — «Сувереном є той, хто приймає рішення про надзвичайний стан», — мислитель показав, що всі ключові концепції сучасного вчення про державу є секуляризованими теологічними поняттями. Коли нація опиняється перед загрозою катастрофи, процедурні правила лібералізму виявляються безпорадними, оголюючи первинну суверенну владу, яка одна здатна відновити порядок.

Вершиною його міжвоєнної думки стала праця «Поняття політичного», де Шмітт визначив сутність політики через базовий критерій розрізнення «друга» та «ворога» (Freund und Feind). Для філософа політика постає автономною екзистенційною сферою, яку неможливо звести до моралі, права чи економіки. Лібералізм, намагаючись підмінити політичну боротьбу безкінечним парламентським обговоренням («дискутуючий клас») та економічним торгом, прагне скасувати трагічний вимір людського буття. Проте цим він лише роззброює суспільство або веде до лицемірних тотальних воєн під прапором абстрактного «гуманізму». Шмітт стверджував, що політичний світ за своєю природою є не універсальною глобальною спільнотою («універсумом»), а «плюриверсумом» самобутніх держав і народів, готових відстоювати власну ідентичність перед обличчям реального супротивника.

У 1933 році, сподіваючись реалізувати концепцію сильної держави й запобігти сповзанню Німеччини в комуністичний хаос, Шмітт підтримав новий режим і очолив кафедру в Берлінському університеті, за що отримав ярлик «коронного юриста» Третього Райху, проте ця співпраця була нетривалою. У 1936 році після нищівної публічної кампанії в друкованому органі СС Das Schwarze Korps, де його звинуватили в опортунізмі та клерикалізмі, Шмітт був остаточно усунутий від будь-якого політичного впливу й зосередився на міжнародному праві.

Після Другої світової війни Шмітт був інтернований союзниками й допитаний у Нюрнберзі, проте жодних звинувачень у воєнних злочинах йому не висунули. Позбавлений права викладати в університетах, він усамітнився в родовому гнізді в Плеттенберзі, яке називав своїм «Сан-Кашано» — за аналогією з вигнанням Макіавеллі. У цей період з'явилися його класичні післявоєнні праці: «Номос Землі», присвячений занепаду традиційного європейського міждержавного права під тиском моралізаторського глобалізму США, та «Теорія партизана», де він передбачив епоху асиметричних і телуричних воєн.

7 квітня 1985 року Карл Шмітт пішов із життя у Плеттенберзі у віці 96 років. Шмітт нагадав світу, що суспільний договір і правові норми безсилі без волі, авторитету та мужності відкрито заявити про себе у вирішальну мить історії.

«Виняток цікавіший за правило. Правило нічого не доводить; виняток доводить усе. У винятку сила реального життя пробиває кору механізму, що заціпенів від повторення». — Карл Шмітт

Ідеологія

SonnenradCvlt | Сайт | Підтримати