У тебе був доволі непростий характер. (Гірший напевне тільки у мене). Ти міг сперечатися до крику, навіть там, де… Але в тобі була риса, яку рідко знайдеш в людині. Ти міг визнавати свої помилки і вже наступного дня сказати, - Братка! Вибач… Щось мене понесло!- Ти про що, Глібе?- Учора ж трішки погиркалися.- Йди знаєш куди… Я вже і забув, що то було.- Да? (Сміється)- Угу…))Ти був справжнім, Глібе. Розумієш, справжнім, це коли без подвійного дна?! Справжнім, це коли тобі можна було довірити все, навіть власне життя. Це коли віддавав друзям та близьким останнє, геть не думаючи про себе,- Глібе! Що це за окуляри? Де ти їх взяв? Німці відступаючи залишили?- Кіт! Не зай@буй!- Ну блін, друже! Давай оберемо тобі щось гарне, а не ось це… пенсне криве.- І шо? Аби я його загубив наступного ж дня. У мене були оправи які хочеш. І навіть крутіші. Але доля їх була одна. Або прої… ну ти зрозумів, або сяду на них. А мене жодний рейбен не витримає! (Сміється).Друже… Коли зустрінемось, а це обов’язково колись буде, поговоримо про все і про твої окуляри також.. Ну і звісно ж, я нарешті доберусь до твоїх рибальських приладь… вірніше того хламу, який ти називав донками, викинемо їх нахер і придбаємо самі найкращі вудлища та котушки, які є у вашому небесному магазині, щоби ти нарешті спіймав свого сома сидячи в ранковому тумані на березі небесної Десни!Із твоїм земним днем Гліб Бабіч! Ніколи собі не пробачу, що тоді не відмовив тебе… їхати.