Час дозрівання душі
Ми живемо в дуже дивний час. Сьогодні цінність людини вимірюється її ККД: швидкістю реакцій, ефективністю, умінням видавати результат. Ми перетворили молодість на релігію, а точніше — на прибутковий комерційний проєкт. Але якщо копнути глибше, за всім цим ховається страх суспільства перед фізичним в'яненням і смертю. Ми розучилися просто бути, бо надто звикли мати.

Для сучасної людини старіти — означає програвати. Культура споживання бачить у зморшках і сивині прикру помилку: тіло втрачає хватку, метушня відступає на другий план, а в голові з'являються незручні думки про скінченність життя. Старі люди дратують цей світ тим, що нагадують: життя — це не нескінченна презентація успіхів.

Ми навчилися блискуче продовжувати біологічний термін придатності організму, але зовсім забули, як наповнювати цей додатковий час змістом. Ми вигадали принизливий термін «доживання», наче йдеться про старий побутовий прилад, який просто шкода викинути. А іноді й не шкода — звідси всі ці прагматичні розмови про евтаназію, щоб старі не плуталися під ногами в молодих і жвавих.
https://spzh.eu/ua/chelovek-i-cerkovy/96186-chas-dozrivannja-dushi