Маленький спойлер на аж післязавтрашній розділ...

Її губи палали від його поцілунків. Та вона сама горіла! Горіла й плавилась, розтікаючись вогняною лавою, та відчуваючи, що цілунків ставало якось замало, і не лише їй. Те, як в неї впинались пальці Дорвена у явному намірі – якщо не продерти її одяг, то здерти точно – явно натякало на необхідність зупинити це їхнє божевілля, поки воно не стало остаточно божевільним.

– Елріку… – ледь змогла видихнути з себе, отримавши коротку передишку.

– Я знаю… – відповів, навіть не дослухавши її, але ще з хвилину катував її губи вкрай ніжними, майже невідчутними й через це такими чуттєвими доторками, від яких хотілось застогнати.

– Знаєш? – все ж відшукала вона сили прошепотіти питання.

– Не має значення, – поцілувавши ще раз, відпустив її Дорвен.

– Що саме? – спробувала зазирнути до його очей Орліс, оскільки тон їй не сподобався – була в ньому якась приреченість.

– Забудь! – відвернувся він, ховаючи погляд.

Це було дивно, незрозуміло й… напружувало:

– Що я маю забути? – задерла вона голову, сподіваючись збагнути сенс його слів.

– Орліс… – Дорвен опустив на неї очі й всміхнувся: – Ти сама хотіла спуститись у підвал.

Спробу відвернути її увагу було зараховано, але відповідь на питання не отримано, тому, повернутись до нього Орліс все одно збиралась, але трохи пізніше – зрештою, на ній висіло завдання, в якому вона практично не просунулась далі того, що сама стала жертвою ліча. Щоправда, разом з ректором, та то вже деталі.