Трохи спойлеру на наступний розділ 😎Рунар припав до криги, намагаючись роздивитись нечіткі обриси і несподівано помітив, як фіолетові вогники вибудувались в слово «Полум’я». Здогадка щодо цього була лиш одна – розтопити кригу вогнем. Сівши навпочіпки, він випустив з долонь звичні темні язики, але лід під ними навіть не збирався танути. Скільки б не пробував, але не змінювалось нічого. А розпач пробирав до самих кісток. В нього вже не було жодного сумніву, що по ту сторону криги – Саолін. І скільки вона протримається – невідомо. Це було нестерпно: майже бачити її й не мати можливості визволити…З горла Бреннара вирвався відчайдушний рик і він знов вгатив кулаками по кризі. Але вся ця промерзла маса навіть якимось гулом не відповіла – її не обходили його муки. Її не брала звична руйнівна магія. Вона залишалась незворушною.– Саолін… – безсило прошепотівши, він поклав долоні на лід, немов хотів торкнутись її крізь цю бездушну товщу. Дотягнутись своїм теплом, щоб зігріти. Відчути хоча б на мить.І з його пальців заструменіло полум’я вогнефенікса… Несміливе й слабке спочатку, воно розпалювалось все більше, перетворюючись на справжнє вогнище, яким вже охопило його всього та кригу під ним, що поступово перетворювалась на воду. Бреннару було байдуже, чи провалиться він: якщо до неї – нехай! Якщо не до неї – все інше взагалі втрачало сенс. В нього їх й так вже не залишилось.Раніше сенсом був захист корони та нищення вогнефеніксів. І де все це тепер?! Саолін стала єдиною ниточкою, котра утримувала його в цьому житті. Єдиною, хто намагалась витрусити з нього жорстокого монстра, доводячи йому, що це не так. А зараз ця ниточка була на межі обриву: розірветься – і більш нічого не потрібно.https://booknet.ua/reader/v-polon-fenksa-b451858?c=5010112