Пост про пам'ять. Напевно ви вже бачили фото цього сивого юнака, який вперше за рік побачив яблуко. Дивовижно влучно переданий стан нашого воїна, який майже рік перебував у полоні, але сьогодні його звільнили з іншими 115 героями. Але я про пам'ять, яка в нас іноді відключається, коли подразника довго нема. Тобто, ми забуваємо речі, спогади дитинства чи навіть якість навики, якщо довго цього не робимо, не бачимо чи не говоримо про це. І на цьому фото Max Kolezznikov про якого ми забули... Ми знайомі з Максом багато років, звісно після 2014 року. Він раніше багато писав, особливо як був мобілізованим. Потім якось він пішов з "фейсбучних срачиків", а до 24 лютого я взагалі не пам'ятаю де він, та як зустрів війну. З березня сторінка пуста, і тому ніхто його не бачив у стрічці. Де зустрів війну, куди потрапив, як взагалі в полоні опинився та де був рік - ніхто не згадував до сьогодні. Та й постять фото люди без прив'язки хто це, тому що його не знають. Навіть ті хто знають, та навіть я - не впізнали його без опису!! Те, що зробив російський полон - видно на фото. Яким колоритним був Макс - можете подивитись на його сторінці. Але головний посил посту всеодно пам'ять... Ми забули про людину, яка рік не писала в Фб. Хвала йому, що вижив та повернувся. Але скільки ще людей, про яких не пишуть, і які самі не пишуть, і про них забули? Скільки ще війна і йбн рсн зітре українських імен, про які не знають, а навіть тих що знають - згодом не будуть пам'ятати?? Нам потрібно в першу чергу зберігати спогади, пам'ятати хто що робить, та говорити про людей, які творять нинішню історію України та можуть зникнути назавжди... Ще раз вітаю Макса і решту воїнів з поверненням домів! Скорішого відновлення та повернення до українського життя!