Коли батьки регулярно ігнорують, висміюють почуття дитини замість того, щоб їх помітити й визнати, дитина робить приблизно такі висновки про себе та світ:- зі мною щось не так;- мої почуття не мають значення;- краще мовчати, ніж показувати, що я відчуваю;- мене можна любити лише тоді, коли я зручна або слухняна.Як це може проявлятися вже в дорослому житті?Людині важко зрозуміти, що з нею відбувається.Є внутрішнє відчуття, мені погано, але я не розумію чому.З’являється хронічна тривога або, навпаки, емоційне оніміння. Наче контакт із власними почуттями втрачений або дуже ослаблений. Стає складно вибудовувати кордони. Важко сказати «ні», страшно комусь не сподобатися, незручно бути нехорошим для інших. Формується схильність до стосунків, у яких людину не чують і не бачать. Бо психіка часто тягнеться до знайомого сценарію, навіть якщо він ранить. З’являється потреба ніби отримати дозвіл на власні почуття. Наче без підтвердження ззовні немає права злитися, сумувати, ображатися чи просто відчувати. Якщо, читаючи це, ви впізнали себе це не означає, що з вами щось не так. Це означає, що колись вас не навчили бути в контакті зі своїми емоціями без сорому, страху чи знецінення. І цьому можна вчитись вже у дорослому віці.У моєму курсі для батьків є багато інформації про дитячі емоції:як реагувати на них так, щоб не руйнувати контакт, не знецінювати почуття дитини й водночас залишатися для неї опорою.Курс продаватись більше не буде. 15 липня видаляю його з сайту. Встигніть. https://secure.wayforpay.com/button/b15bbbae6e8d1