Коли дозвіл лякає більше, ніж заборона.

Розпочнемо зі значення слова «заборона». Люблю дивитись на зміст та пояснення слова в тлумачному словнику:

[Заборона — це офіційний чи моральний наказ не робити чогось, відсутність дозволу на якісь дії чи вчинки]

Отже, як ми бачимо, ось це «заборонене» — не просто те, чого ми уникаємо. Часто заборонене — це те, що ми продовжуємо бажати [«відсутність дозволу», та не відсутність бажання!], тільки в перевернутому вигляді: як відразу, як провину, як компульсивний потяг до того самого, від чого щойно відмовились.
Психіка не може просто «забути бажання, знищити його». Заборона при цьому може лишатися цілком усвідомленою — ми знаємо правило, можемо його назвати, навіть процитувати самим собі. А ось бажання, яке ця заборона стримує, психіка відправляє у тенета несвідомого — звідки воно продовжує промовляти: мовою симптому, мовою тіла.
Заборонене бажання не перестає існувати.

Важливо звернути увагу туди, де вибір перестає бути вибором, а стає певним імперативом, тривогою, ритуалом, який не терпить порушення заборони без відчуття катастрофи. Компульсивне дотримання заборони або її порушення супроводжується специфічним несвідомим задоволенням/насолодою. Заборона парадоксально підтримує бажання гарячим.

Тут і проходить межа. Не між «корисним» і «шкідливим», не між «можна» і «не можна» — а між тим, чи залишається за людиною право передумати, і тим, чи перетворилось правило на щось, що керує нею, а не навпаки. Свідома відмова — це та, яку можна поставити під сумнів, навіть якщо зрештою вибір залишається незмінним. Порушити — не обов’язково означає зробити; це означає, що така можливість психічно існує, це про діалог. Несвідома заборона — це вже монолог. Заборона стає голосом, який не питає дозволу, а наказує, і не терпить заперечень.
І, можливо, одна з ознак того, що заборона давно перестала бути вибором, — це якраз та тривога, що піднімається не тоді, коли «шкідливо», а тоді, коли — можна. Коли дозвіл лякає більше, ніж заборона. Коли легше не мати вибору взагалі, ніж мати його і не знати, що з ним робити.

Тіло в такі моменти говорить те, чого ще не промовлено словами. Відмова від їжі, ритуал навколо неї, компульсивність чи, навпаки, застигла заборона — усе це мова, якою несвідоме продовжує розповідати історію, від якої свідомість давно відвернулася. І питання не в тому, як «виправити» харчову поведінку.
Скоріше питання є в тому:

а що саме намагається бути почутим крізь неї?