Скільки вартувало, щоб ексжінка Гузя запитала в Виваль - "Ти як?"

Її колишній, який в ручному режимі через Бокоча і Пальонку управляє містом і громадою (разом з палицюківським "За майбутнім") грабує цю громаду уже 7 рік. То чи буде у неї майбутнє?
Про яку стратегію за наші податки їздить розповідати міським дурепам менеджерка курортів та закордонних вояжів?

«Там балістика і цирконій»
«Як не до нас, я поїхала. В мене засідання по стратегії».
Надихаючі розмови зранку перед роботою. Сьогодні не ми, тому - донат, памʼять про загиблих,.. і продовжуємо тримати рутину, як заповідав Франкл.

Сьогодні я працювала з однією з громад Волині над стратегією її розвитку. Після чергових обстрілів України. Після ночі, коли знову довелося переживати за близьких, читати новини, думати про безпеку, і питати «ти як?».

На зустрічі ми говорили про майбутнє. Про те, якою громада хоче бути через кілька років. Що потрібно зробити. Які рішення ухвалити сьогодні, щоб це майбутнє стало можливим. І те, що ми зараз робимо, значно більше, ніж просто розробляємо стратегію.

Ми повертаємо собі відчуття, що на щось у цьому житті все ще можемо впливати. Ми не можемо контролювати, коли закінчиться війна. Не можемо передбачити наступний обстріл. Не можемо гарантувати, що завтра все піде за планом.

Але ми можемо визначати, що робитимемо зі своїм сьогодні. Можемо планувати розвиток громади. Створювати нові можливості. Будувати партнерства. Запускати проєкти. Піклуватися про людей. Ухвалювати рішення, які матимуть значення навіть через кілька років. Або змінюватись, змінювати рішення, і планувати по новому.

До цього дуже мені пасує «Людина в пошуках справжнього сенсу» Франкла. І одна з його центральних ідей про те, що навіть коли ми не можемо змінити обставини, у нас може залишатися свобода обирати власну позицію щодо них. Для мене це не про романтизацію страждань. І точно не про те, що потрібно завжди бути сильними.

Це про те, що ми не зобов’язані віддавати обставинам усе своє життя!

Тому зараз, планування зовсім не про контроль над майбутнім. А дуже про опору в теперішньому. Стратегія не гарантує, що все відбудеться саме так, як ми задумали. Але вона дозволяє не відмовлятися від власної ролі у формуванні майбутнього.

І це стосується не лише громад чи організацій. Це стосується кожного з нас.

Дорога на Волинь була в тумані. Але, шлях відкривається тому, хто йде!