А як щодо фізичної терапії?

На початку серії цих дописів я навів приклад із ефектом підкови – коли крайні варіанти можуть бути ближче один до одного ніж до середнього.

Я вважаю, що в професійних ідентичностях фізичного терапевта та хірурга більше спільного ніж здається на перший погляд.
Обидві сформувалися від ремесла до професії, а не від ученості до практики, як це було в лікарів.
В обох професій багато фізичної роботи. Обидві довгий час були поза межами медичної спільноти з послідуючими конфліктами.

Нагадаю, що перша спроба забезпечити повноцінну університетську освіту для вузькопрофільних спеціалістів з реабілітації була безпощадно придушена медичною спільнотою. І це було зроблено настільки успішно, що і зараз дехто вважає, що професію створили британські масажистки під покровительством лікарів.

Я вже виклав свою розлогу позицію щодо цього. Наразі фізична терапія не є медичною спеціальністю, вона є спеціальністю у сфері охорони здоров’я. І нам не потрібно прагнути стати «медичними» по одній простій причині – нас там ніхто не чекає з розпростертими обіймами.

Нам потрібно працювати над покращенням ефективності наших втручань і тим, щоб ми могли просто і наглядно продемонструвати результати нашої роботи. Як це зробили хірурги. Тоді самі попросять.

Але чи буде нам це вже потрібно?