2 квітня 1918 року в притулку на самоті помер усіма забутий письменник Іван Нечуй-Левицький. Письменник, який показав українське життя без прикрас і романтизації. Згадаймо бунтівного й сповненого жаги до волі «Миколу Джерю»… Чи «Кайдашеву сім’ю» — ніби й смішну місцями, але й гірку у правдивості зображення українського села. Гірку, бо надто правдиву.Його книжками зачитувалася Україна, але останні роки він, усіма забутий і хворий, провів у злиднях. Помирав у притулку, де до нього ніхто не приходив…Згадали про нього лише тоді, коли він помер. Це були чи не найпишніші київські похорони ХХ століття. Ховати у нас люблять і вміють. Як і шанувати після смерті.Похорон Івана Нечуя-Левицького відбувся 4 квітня 1918 року в Києві за участю уряду УНР, ставши велелюдною акцією. Чи не весь Київ ішов за труною, яку несли на руках.Відспівавши у Софії, письменника поховали на центральній алеї Байкового кладовища поруч із Миколою Лисенком.Для ДІАЗ «Стародавній Київ» Іван Нечуй-Левицький не чужий. Саме на Володимирській, 7, що на теренах заповідника, маємо останню уцілілу київську адресу, де проживав письменник. Та й освіту він здобув у Київській духовній семінарії — це теж територія Заповідника.Один із найвідоміших і найкультовіших його творів — п’єса «За двома зайцями», яка є комедійною переробкою Михайлом Старицьким твору Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках» (1875). Дійство цього твору геть усе відбувається на теренах ДІАЗ «Стародавній Київ».Співробітники ДІАЗ «Стародавній Київ» пам’ятають про свого Нечуя й пишаються ним!