Вітаємо всіх наших побратимів з Днем Батька!Бажаємо сили й незламності, віри й наснаги. Нехай любов найрідніших у світі — Ваших синів і доньок — надихає на Перемогу. Адже кожен наш крок, кожен постріл у ворога — заради їхнього вільного майбутнього. Своїми почуттями сьогодні ділиться з нами головний сержант мінометної батареї 2 мотопіхотного батальйону ім. Тараса «Хаммера» Бобанича 67 ОМБр друг СТАЛКЕР: «Бути батьком під час війни — не лише відповідальність, а й неймовірний стимул. Це мотивація повернутися до свого сина і коханої. Тренуватися, навчатися, аналізувати помилки. Робити все можливе, щоб вижити і нищити ворога. Бо за моєю спиною — моя сім’я. Нам тут важко. Але ніхто за нас цього не зробить. Та ще важче нашим дітям і тим, хто чекає нас вдома. Війна — така річ, що в одну мить усе може змінитися. Один приліт. Одна куля — і все. Та щоразу, коли виходжу, в голові лише одне: за моєю спиною — мій син. Його спокій. Його сон. Діти — наша надія на майбутнє. І ми не маємо права допустити, щоб вони, як і ми, тримали зброю. Було важко. І не раз казав собі: все, залишимось в Оріхово-Василівці, у Бахмуті, Серебрянському лісі, в Іванівському, на Курщині… Але я мушу йти далі, як би не рвалося серце додому — до сина і коханої. Можливо, колись мій син Марк запитає: — Тату, де ти був, коли я так тебе потребував? Чому ми бачилися тільки через екран? Чому ти так рідко приїжджав? Чому тебе не було поряд, коли мама плакала ночами? Я не знаю, чи знайду точну відповідь. Мабуть, просто скажу: — Сину, я мусив. Бо люблю вас більше за життя. Я був зобов’язаний вас захищати. І як би не було важко, кожне фото, кожне відео, кожне його нове слово, перший крок — це те, що дає сили, мотивує боротися з ворогом і з самим собою. Щоб стати для нього найкращим батьком. Я ніколи не забуду момент, коли вперше взяв його на руки. Ті маленькі долоньки. Першу посмішку. Перші обійми. Це не зрівняється ні з чим. Так, через відстань буває важко. Емоційний зв’язок з дитиною — безцінний. Я безмежно вдячний своїй коханій за кожне фото, за кожне відео. Вона — найкраща. Вона — моя. Я роблю і робитиму все можливе, щоб настав той день, коли я повернуся додому. Коли впаду на коліна від втоми й просто скажу: — Сину, кохана… я привіз ПЕРЕМОГУ!» Відділення комунікацій 67 ОМБр