АНТИПЛАГІАТНИЙ СЕРВІС PLAGIARISM CHECKER X Plagiarism Checker X являє собою програмний продукт для перевірки наявності плагіату у різних текстах – матеріалах досліджень, блогах, вебсайтах. Він був створений у 2014 році як надійний стандартизований сервіс для виявлення плагіату, який дозволяє користувачам перевіряти тексти у найбільш поширених форматах файлів (у т.ч. документи Microsoft Word, електронні таблиці, PDF, RTF тощо). Базова функція виявлення плагіату побудована на сучасних технологіях глибокого пошуку з підсилювачем результатів порівняння із понад 16 млрд проіндексованих веб-сторінок та з мільярдами матеріалів з відкритим кодом, доступних публічно в мережі інтернет. Причому можна аналізувати на предмет оригінальності документи в одному або кількох сховищах, порівнювати документи між собою, здійснювати масовий пошук для визначення всіх можливих збігів за допомогою перехресного порівняння великого пакету завдань. Також сервіс забезпечує комплексну перевірку читабельності - аналізує текст з ключовими словами, визначає його складність та придатність для певної цільової аудиторії; має інструмент виключення цитат та бібліографії для академічних користувачів, що допомагає налаштувати сканований контент для звітів і виявляти плагіат відповідно до вимог користувача. Є детектор контенту, згенерованого інструментами штучного інтелекту. Звіти про оригінальність містять кольорову розмітку із посиланнями на джерела та вказуванням рівня подібності. Інтерфейс Plagiarism Checker X доступний сімома мовами: англійською, іспанською, французькою, німецькою, італійською, голландською та португальською, а сам сервіс здатний працювати із понад 250 мовами. Він найбільш популярний у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Індії, Індонезії, Малайзії, Єгипеті.Детальніше: https://plagiarismcheckerx.com/, https://plagiarismcheckerx.com/online-plagiarism
САМЕ БІБЛІОТЕКИ МАЮТЬ ВИЗНАЧАТИ УНІВЕРСИТЕТСЬКУ ПОЛІТИКУ ЩОДО ГШІНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Кріса Портера «Що мають робити бібліотекарі: час взяти на себе лідерство». У ній автор аналізує стрімкі трансформації, спричинені поширенням технологій генеративного штучного інтелекту й пропонує бібліотекам очолити формування збалансованої університетської політики у сфері використання ШІ. Бібліотечні підрозділи мають унікальне поєднання досвіду: вони забезпечують доступ до інформаційних ресурсів, підтримують навчальні процеси, супроводжують дослідження, розуміють принципи академічної доброчесності та володіють достатньою технічною компетентністю. Саме ця міждисциплінарність дозволяє їм просувати в університетах осмислене упровадження технологій ШІ, уникаючи поверхневих, ситуативних або непродуманих рішень. Автор детально описує, як його університет виступив ініціатором розгортання відкритої дискусії щодо ШІ відразу після появи потужних мовних моделей у 2022–2023 роках. Бібліотека стала місцем, де викладачі, студенти та адміністратори спільно обговорювали ризики, можливості й моральні обмеження застосування ШІ. Це дозволило підготувати засновані на консенсусі рекомендації щодо доброчесного використання LLM-технологій, зокрема - розмежувати допустимі та недопустимі форми застосування ШІ - від допомоги у пошуку інформації до заборони генерації повних академічних робіт. Також бібліотеки виконують важливу освітню функцію: вони здатні навчати користувачів формулювати запити, розпізнавати упереджені або вигадані результати, критично ставитися до автоматично створеного контенту, структурувати ресурси, проводити тренінги, розробляти політики та координувати університетські підходи, узгоджуючи інтереси різних підрозділів. У підсумку Кріс підкреслює, що майбутнє відповідального використання ШІ значною мірою залежить від того, чи зможуть університети надати бібліотекам провідну роль, адже саме вони мають потенціал забезпечити баланс між інноваціями, академічними цінностями та практичними потребами освітніх спільнот.Детальніше: https://qrpage.net/qr/yROLi
КУДИ ПОДІЛАСЯ СПРАВЖНЯ КРЕАТИВНІСТЬ? БАГАТО СТУДЕНТІВ, АЛЕ ІДЕЇ - ОДИНАКОВІ На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Ліа Генріксон і Люка Запхіра «Що сталося з креативністю в класі?». У ній автори аналізують, як генеративний штучний інтелект впливає на творче мислення студентів і пропонують підходи, які можуть збалансувати творчість і технологію. Зокрема, розглядається курс, в рамках якого 150 студентів подали фактично тих самих чотири ідеї у творчому проєкті, причому формулювання у текстах відрізнялися, але самі концепції виявилися надзвичайно подібними. Причому ці ідеї не випливають зі змісту курсу, навпаки, коли автори публікації попросили ГШІ підготувати пропозиції, ШІ запропонув майже ті самі варіанти. Генріксон і Запхір нагадують читачам теорію Маргарет Боден, де креативна ідея розглядається як «нова, несподівана й цінна». ГШІ може комбінувати відомі елементи, трансформувати їх або змінювати їхні аспекти, але не може дати дійсний креатив без належного особистісного внеску студента, що розуміє цінності, перспективи та має внутрішню інтуїцію. У закладі вищої освіти ГШІ, пишуть автори статті, має бути не засобом швидкого генерування готових рішень, а партнером у процесі креативного мислення. Наприклад, йому можна давати запити типу «що якщо?» або такі, які поєднують абсолютно несподівані теми. По суті, відтепер викладачі мають оцінювати не лише «продукт» (кінцевий текст ессе), а й весь процес творення: як виникають ідеї, як вони розвиваються й трансформуються. Отже, щоб зберегти справжню креативність в епоху ШІ, освітні практики повинні змінитися: потрібно заохочувати дослідницький підхід, експерименти й відкритість до невизначеності і таким чином виховувати творчих мислителів, а не просто тих, хто добре формулює запити для ШІ.Детальніше: https://qrpage.net/qr/rFbg5
REVIEW COMMONS: НОВА МОДЕЛЬ РЕЦЕНЗУВАННЯ РУКОПИСІВСервіс Review Commons було створено в результаті реалізації спільного проєкту неприбуткової ініціативи ASAPbio (заснована 2015 року для просування відкритого обміну біомедичними дослідженнями, у т.ч. через розвиток практик публікації препринтів і відкритого рецензування) та Європейської організації молекулярної біології EMBO (що підтримує дослідження, публікації та розвиток наукових стандартів у галузі молекулярних наук). Його призначення - забезпечення рецензування препринтів у галузі біологічних та медичних наук із перспективою їхнього подальшого подання до опублікування у наукових журналах. Ідея полягала в тому, щоб дозволити авторам спершу опублікувати препринт, потім отримати критику експертів, і вже з цим «рецензованим препринтом» звертатися до журналів-партнерів, які підтримують Review Commons. Стартувала ініціатива у 2019 році, а вже у березні 2021 року сервісом скористались для отримання експертизи для 500 рукописів і виявили зацікавленість працювати з ним понад 1000 рецензентів. Автори розміщують свій рукопис у е-архіві (наприклад, у bioRxiv або medRxiv), подають заявку до Review Commons за спеціально визначеною процедурою. Після цього відбувається первинна редакційна оцінка на предмет відповідності тематиці й потенційної наявності достатніх експертів, потім визначається редактор з наукового рецензування, який запрошує рецензентів і забезпечує перший раунд рецензування. В результаті формується пакет у складі рукопису із звітами про рецензування і відповіддю автора на зауваження та пропозиції рецензента, який передається на сервер препринтів із публікацією рецензій або на запит для подальшого опублікування у науковому журналі. Рецензентів модерує команда Review Commons / EMBO Press з акцентом на такі критерії, як експертиза, репутація, географічне і вікове розмаїття. Ураховуються побажання авторів щодо виключення рецензентів, дозволено залучати «допоміжних» рецензентів-ранніх дослідників за умови, що головний рецензент відповідає за якість. Відомості про рецензентів та рецензії можуть бути передані журналу-партнеру або опубліковані. Є дані, що приблизно третина поданих рукописів, які пройшли рецензування, були опубліковані. Наразі сервіс має майже 3 десятки журналів-партнерів від EMBO Press, PLOS, eLife, The Company of Biologists тощо. Використання цього сервісу має ряд суттєвих переваг: економія часу автора (він подається до журналу вже з рецензіями, що дозволяє уникнути повторного рецензування в декількох журналах); рецензенти можуть зосередитись суто на науковому змісті, а не на «підходить чи ні до журналу»; прозорість підвищує якість рецензування та зворотного зв’язку; журнали-партнери можуть приймати рішення з меншими затримками, бо процес рецензування вже завершений. Разом із тим, не можна не вказати на ряд проблемних моментів: сервіс орієнтується на обмежене коло наукових дисциплін (біологія, медицина); у разі звернення автора до журналів, які не є афілійованими до сервісу, можливо знадобиться повторна експертиза; наразі недостатньо масштабована ініціатива та складно робити висновки про можливість у такий спосіб замінити традиційний підхід до рецензування (потрібно більше даних); немає стимулів для рецензентів; сам по собі факт позитивного проходження рецензування не гарантує автоматичного прийняття редколегією журналу, - автори мають спілкуватись з редакцією, обговорювати, переконувати й доопрацьовувати рукописи. Отже, Review Commons – цікава нова модель гнучкого та прозорого рецензування препринтів, яка має потенціал для розвитку, але не є універсальним рішенням для всіх наук і не замінює повністю традиційну систему. Це важливий елемент сучасного етапу еволюції наукової комунікації. Детальніше:, https://qrpage.net/qr/7jMQT, https://qrpage.net/qr/CtFaS, https://qrpage.net/qr/DCXSZ
ІНДУСТРІАЛЬНА СТРАТЕГІЯ ПОТРЕБУЄ НЕ ЛИШЕ ВИПУСКНИКІВ STEM, А Й ГУМАНІТАРІЇВ На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Шарлотти Голлахан «Чи потрібні нам випускники гуманітарних вишів для реалізації промислової стратегії?». У ній авторка розглядає, чому гуманітарні, соціально-наукові та мистецькі дисципліни (SHAPE – social sciences, humanities and the arts for people and the economy) є невід’ємною складовою реалізації індустріальної стратегії, незважаючи на домінування STEM (Science, Technology, Engineering, Mathematics). Новий аналіз даних засвідчує, що хоча 91 % випускників STEM-дисциплін престижних дослідницьких університетів Великої Британії працевлаштовані у восьми пріоритетних галузях згідно з урядовою стратегією (упродовж п’яти років після здобуття першого ступеня), серед випускників не-STEM-дисциплін таких також немало - 85 %. Значний відсоток випускників, що отримували освіту з англійської літератури, соціальної політики, антропології та політології, працюють у галузях цифрових технологій, професійних послуг та оборонної промисловості. Отже, компетенції, які формуються у SHAPE-дисциплінах (критичне мислення, комунікація, творчість) мають цінність не лише у класичній гуманітарній сфері, але й у високотехнологічному бізнесі. Сучасна індустріальна стратегія Великої Британії прагне закріпити кадрову базу у сферах, пов’язаних із науками про життя, цифровими технологіями, «чистою» енергією та креативною індустрією. Утім, фокус лише на STEM-дисциплінах ризикує ігнорувати міждисциплінарні навички, необхідні для масштабування наукових проривів у бізнес-середовищі: юридичні, стратегічні, креативні навички і здібність до критичного мислення, що формуються у SHAPE-секторі, допомагають перетворити наукову розробку у комерційний чи суспільний продукт. Тому реалізація державної індустріальної стратегії потребує не лише інженерів і програмістів, але й випускників гуманітарних, соціальних і мистецьких дисциплін. Якщо ці групи залишаться поза увагою або отримають меншу підтримку, це створить «холодні зони» у підготовці кадрів.Детальніше: https://qrpage.net/qr/EZUaj
ЧИ ГАРНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ДАЄ ВІДМОВА ВІД ОБОВ’ЯЗКОВОГО ТЕСТУ?На сайті Times Higher Education опублікована стаття Девіда Блобаума «Політика тестування за бажанням» робить студентам погану послугу». Автор стверджує, що скасування обов’язкових стандартних тестів на вступ до коледжів у США створює додаткові ризики для кандидатів, особливо для тих, хто недостатньо підготовлений або має слабкіші академічні показники. Багато закладів освіти перейшли на політику «test-optional», відмовившись від одного з надійних показників, що має високу прогностичну силу для визначення майбутніх академічних успіхів. Студенти з низьким балом, прийняті без тестів, значно рідше завершують навчання на STEM-спеціальностях. У результаті абітурієнти та їх родини опиняються в умовах невизначеності: вони не мають достатньої інформації, щоб зрозуміти, чи відповідає їх базовий рівень на вступі реальним вимогам закладу. Необхідно, щоб коледжі та університети робили публічними наступні дані: скільки заявників подали результати тестів, скільки покладались на політику без тестів, який був академічний успіх за цими категоріями. Така прозорість допомогла би абітурієнтам та їхнім родинам ухвалювати усвідомлені рішення про вступ до коледжів: для вступників із середнім чи низьким рівнем підготовки проходження тестування буде не бар’єром, а індикатором готовності до подальшого навчання. А політика «test-optional» має на практиці ефект, протилежний задуму, оскільки провокує додаткову невизначеність. Детальніше: https://qrpage.net/qr/1tjAa
ХТО ПИШЕ ЗА СТУДЕНТІВ: БІЗНЕС ЗАМОВНИХ АКАДЕМІЧНИХ ТЕКСТІВНа сайті Times Higher Education опублікована стаття Джул’єт Роуселл ««Тіньові науковці»: що відбувається всередині сервісів написання робіт для студентів». У ній йдеться про вражаючі масштаби індустрії підготовки академічних текстів на замовлення та розкриваються неетичні механізми такої діяльності, а також виконавців цих робіт і наслідки для системи вищої освіти. Попри заходи протидії, ринок замовних студентських робіт зберігається і навіть посилює свої позиції. За різними оцінками, послугами таких сервісів скористалися мільйони студентів у світі, що свідчить про наявність стійкого попиту. Географія цієї діяльності обширна. Наприклад, Кенія стала географічним центром, де фахівці з університетською освітою виконують завдання для студентів інших країн. Для багатьох авторів це стає джерелом доходу за відсутності локальних можливостей працевлаштування, однак їхня робота залишається нефіксованою, а роль – невизнаною. Грубо порушується академічна етика, критично знижується довіра до кваліфікацій. Коли студент отримує оцінку чи диплом не за власну працю, це створює прогалину в його особистих компетентностях і впливає на якість підготовки кадрів. Звісно, заклади вищої освіти та навіть урядові інституції намагаються протидіяти цим практикам, але повна офіційна заборона не усуває причин, які спонукають студентів звертатися до них. Необхідний комплексний підхід: розвивати культуру академічної доброчесності, підтримувати студентів у навчанні, використовувати запобіжники та мотивувати.Детальніше: https://qrpage.net/qr/zc3d6
СТРАТЕГІЯ ЗАРАДИ САМОЇ СТРАТЕГІЇ, А НЕ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО На сайті Times Higher Education опублікована стаття Масімо Гарбуіо «Порожній театр, що видає себе за стратегію, зіштовхне університети зі сцени». У ній автор розмірковує про те, що сучасні стратегії розвитку університетів зазвичай перетворюються на формальність і гучну декларацію намірів, не підкріплену реальними діями. Це ставить заклади вищої освіти перед серйозним ризиком втрати конкурентності та нівелювання їхньої місії у швидкозмінному світі. Масімо вважає, що сучасна вища освіта опинилася на перетині кількох взаємопов’язаних викликів. По-перше, змінився характер попиту: нові демографічні тенденції, більш жорстке регулювання, зменшення припливу іноземних студентів і поява нових цифрових гравців на ринку освіти означають, що університети більше не можуть покладатися на гарантовану стабільність набору абітурієнтів. По-друге, фінансова модель ЗВО зазнає тиску з боку зростаючих витрат на інфраструктуру і персонал, але не має належного запасу стійкості, що робить університети фінансово вразливими. По-третє, більшість стратегічних документів університетів виглядають однотипно та символічно, містять загальні формулювання й не відображають унікальності установи чи її справжніх пріоритетів. Нарешті, технологічні зміни та поява моделей штучного інтелекту вимагають від університетів не косметичних змін, а глибокого переосмислення підходів до навчання, досліджень і цінностей освіти загалом. Тому сучасна університетська стратегія має не бути прикрасою презентацій та звітів, а дійсно давати чіткі відповіді на запитання «що саме ми плануємо робити, а від чого свідомо відмовляємось», визначати унікальну позицію ЗВО та спрямовувати ресурси туди, де вони створюють максимальну додану вартість. Без сміливості робити вибір і відмовлятися від другорядних напрямів стратегія перетворюється на сценічний реквізит. Університети, які й надалі зосереджуватимуться на красивих формулюваннях замість конкретних рішень й оперативної реалізації, ризикують «зійти зі сцени» системи вищої освіти, поступившись місцем тим, хто здатен діяти рішуче.Детальніше: https://qrpage.net/qr/yW7MA
УНІВЕРСИТЕТИ ПРО УРЯДОВІ ПЛАНИ: АМБІЦІЇ ВЕЛИКІ, А ПІДТРИМКА — МІНІМАЛЬНАНа сайті Times Higher Education опублікована стаття Патріка Джека «Підвищення плати не покриє «радикальних» амбіцій планів розвитку навичок». У ній автор аналізує реакцію університетського сектору на урядовий документ, який передбачає зростання плати за навчання із прив’язкою до інфляції в обмін на розширення ролі університетів у формуванні політики розвитку навичок для економіки. Зазначається, що уряд планує тісніше поєднати вищу та професійно-технічну освіту, поклавши на університети більше відповідальності за підготовку фахівців відповідно до потреб ринку праці. Представники університетів підтримують намір посилити роль сектору у розвитку регіональних навичок, проте наголошують, що запропоноване підвищення плати не компенсує фінансових втрат ЗВО, а також не створить умов для якісної реалізації нової моделі. Особливе занепокоєння викликає відсутність належного фінансування інфраструктури та навчального забезпечення, необхідних для реальної модернізації освітніх програм. Також незрозуміло, як саме будуть оцінюватися результати, пов’язані з розвитком навичок, і чи матиме регулятор достатні ресурси й повноваження для ефективного упровадження змін. Адже без чіткої системи фінансування та дієвої підтримки з боку держави збільшення плати ляже тягарем на студентів, не забезпечивши при цьому обіцяної якості. Зміна механізму фінансування не може обмежуватись лише коригуванням вартості навчання. Для досягнення заявлених амбітних цілей потрібні стратегічні інвестиції, узгодженість дій усіх гравців та реалістичні прогнози з огляду на наявні можливості університетів. Детальніше: https://qrpage.net/qr/gr6Jb
ОФОРМЛЕННЯ ПОСИЛАНЬ ЧИ РОЗУМІННЯ ДЖЕРЕЛ: ДЕ УНІВЕРСИТЕТИ ПОМИЛЯЮТЬСЯ?На сайті Times Higher Education опублікована стаття Вівека Пундіра і Джеффрі Герліхі-Мера «Чому університети досі навчають стилів посилання?». У ній автори ставлять під сумнів доцільність навчання сучасних студентів формальним стилям цитування, вказуючи на розрив між академічною практикою та професійною реальністю. В цифрову епоху додати належним чином оформлене посилання до тексту статті або есе можна буквально одним натиском клавіш, - то навіщо вивчати вимоги до пунктуації, використання великих літер у назві, вказування номерів розділів? Ці курси дедалі більше сприймаються як архаїчні та непродуктивні. Університети вимагають від студентів знання стилів цитування, які на практиці далеко не завжди використовуються у професійній діяльності або можуть бути автоматизовані за допомогою програмного забезпечення. При цьому ніхто не ставить під сумнів академічну доброчесність, але фокус має бути не на механіці оформлення, а на розумінні суті: коли, чому і як варто посилатись на джерела, як оцінювати їхню релевантність і достовірність. Скоріше за все, викладачі та студенти просто марнують час на навички, які мають малу практичну цінність у професійному житті. Якщо студенти навчаться зосереджуватися на деталях оформлення замість змістовної аргументації, вони поступово втрачатимуть критичне мислення щодо того, як робити посилання на джерела, оцінювати їх і застосовувати у міждисциплінарному просторі. Необхідно, щоб університети переглянули свої пріоритети: звернули більше уваги на типи джерел (цифрові, відкриті, мультимедійні), на навички використання програм обробки посилань та на те, як навчити студентів структурувати аргументацію й застосовувати адаптивні форми посилання, замість жорсткої прив’язки до одного стилю. Досі в університеті буквально запам’ятовують правила «крапка перед лапками», «номер розділу після коми» чи «курсив у назві журналу», внаслідок чого система ризикує втратити актуальність у світі, де інформація стає більш гнучкою й мультиплатформенною. Цей елемент освіти потрібно адаптувати до новітніх реалій, щоб не тренувати механістичний підхід замість мислення, оскільки це у довгостроковій перспективі може зменшити ефективність наукової підготовки та академічної мобільності випускників.Детальніше: https://qrpage.net/qr/gos98
TGLIST.COM.UA
