Ви помічали, що синдром самозванця часто звучить не як «я погана», а як дуже розумна думка?Не «я ніхто». А - я ще трохи не дотягую. Треба ще один курс / кейс / сертифікат. Зараз напишу пост, але хай ще дозріє. На ту вакансію подамся, коли буду на 120% готова…І це робить його підступним: він маскується під адекватність, скромність і високі стандарти.Особливо у жінок (і я це бачу постійно): люди реально страждають, навіть коли є досвід, результати, освіта, відгуки, сильний мозок і здоровий глузд. Але всередині вічне «мало». І через це не пишеться цінний текст, не відправляється CV, не запускається проєкт, не завершується токсична взаємодія - в роботі чи в особистому.Моє завдання як коуча - допомогти людині вийти із зацикленості й подивитися на ситуацію під іншим кутом, який повертає рух вперед. ➡️ Синдром самозванця краде ваш пройдений шлях. Мозок пам’ятає уривками. Він не складає вашу історію в цілісну картину, особливо якщо ви багато років «просто робили свою роботу».Тому перший крок - побачити і присвоїти шлях:експертиза, рішення, помилки, навчання, кейси, складні розмови, ризики, які ви витримали.Зробіть інвентаризацію реальності.➡️ Самозванець не дає вам мислити на 2–5 кроків вперед, весь фокус на наступному страшному кроці. Спробуйте пофантазувати про свої 2-3 кроки вперед. Наприклад: • Що буде, якщо я подамся і отримаю офер? • Що буде, якщо попрацюю там 2 роки? • Які нові перспективи це відкриє? • А якщо не отримаю - що конкретно я втрачу / що отримаю? І раптом з’являється новий контекст та перспектива. А з цієї точки можна спробувати одну маленьку дію вперед до бажаного.