⚖️ Який шлях пройшла незалежна Україна у боротьбі з корупцією?

Після відновлення незалежності Україна отримала у спадок значну частину радянської промислової та ресурсної спадщини: заводи, шахти, землю. Однак те, як її розподіляли, створило умови для розвитку корупційних практик.

Приватизація, що розпочалася у 1990-х роках, супроводжувалася багатьма проблемами та непрозорістю. У поєднанні зі слабкими державними інституціями це сприяло концентрації ресурсів у руках тих, кого згодом назвуть олігархами. Зрощення бізнесу з владою, відсутність контролю та слабкість інституцій лише сприяли поширенню корупції.

🔎 У 2013 році Україна була аутсайдером у світовому Індексі сприйняття корупції, а відсутність боротьби із нею була однією з причин Революції Гідності. Згодом дослідження науковців покажуть, що саме Євромайдан активізував громадянське суспільство. Дії українців продемонстрували: спільнота здатна впливати на владу та вимагати змін.

Тож після 2014 року почалося створення антикорупційної інфраструктури:
🔹 у 2015 році запрацювали НАБУ та САП – інституції, покликані розслідувати корупцію високопосадовців і забезпечувати процесуальне керівництво;
🔹 у 2016 році – НАЗК та реєстр декларацій, який став інструментом публічного контролю за статками посадовців.
🔹 у 2016 році також запрацювала система Prozorro, яка перевела публічні закупівлі у відкритий е-формат.

Водночас зміни відбувалися не без спротиву, свідченням чого були спроби “зламати” нову антикорупційну систему. Однак вони не були успішними завдяки активній позиції громадянського суспільства. Саме це і є головним рушієм змін: незгода миритися з корупцією та готовність вимагати підзвітності від влади.

📌 Корупцію не можна цілковито викорінити, але досвід багатьох країн доводить, що її можна значно зменшити. І результати України у цьому процесі доводять, що ми вже на цьому шляху.