Першого пацюка, який таки прогриз стіну та вліз на кухню під мийкою, ми вполювали майже випадково - одночасно влетіли на кухню з братом та батьком коли звір почав гриміти каструлями на плиті. Я увімкнув світло помітив діру та перекрив шляхи відходу, а батько з братом привели смертний вирок у виконання шваброю та ногами. Але от диво - після розправи над загарбником ми тиждень спали спокійно - ніхто у домівку нові проходи не будував! І три чоловіка на кухонній сходці вирішили - більше не чинити спротив намаганням щурів потрапити у домівку. Ми відпрацювали чіткий алгоритм бойових дій на випалок агресії та запасли на кухні інструменти для знищення загарбників - куту стояли швабра, граблі та лопата, а над мойкою висіла велика кришка від старої каструлі. З моменту початку скреготу ми фіксували на звук темпи просування і коли чули, що щур майже досягнув цілі, то зачаївалися у кімнатах готовлячись до захоплюючого сафарі. Коли на підлогу падав останній шмат штукатурки і агресор починав обхід свої володінь ми втрьох вилітали на полювання як леви на антілопу! Я летів до мийки та закривав відхід загарбнику кришкою, а потім ломивсія у куток за своєю шваброю - старші мене батько та брат більш серйозну зброю у вигляді лопати та граблів мені тоді не довіряли. І марно було звірам лізти на тюль вікна чи на одежу, ховатися під плитою чи скакати по стільцям, столу та холодильнику - розплата була неминучою і ми під крики мами, яка не хтіла бачити нашу здобич та вимагала її викинути з хати якнайшвидше, урочисто несли трупик агресора на берег та з лопати запускали його у останню подорож по хвилях Либіді. Але це все лірика. Повертаємося до сьогодення.

 Сьогодні вранці я представив робочому колективу нового співробітника, якого вчора найняв за ваші донати. Діди його знали ще з радянських часів, тому Валентин влився у спільноту без зайвих реверансів. Валік, як завжди, бухтів своє невдоволення умовами праці - дах цеху не ремонтували з початку 90х років, тече як хер зна що, капає з нього навіть після тижня від моменту закінчення дощу, вікна на "фонарі" даху вибиті, про опалення забули тоді ж, коли ремонтували дах, а під кінець бухтіння згадав Маяковського з його "Під старою тєлегою рабочие лежат". Спец поскаржився, що мало з мене зідрав, проте додати не попросив та прийнявся за роботу. Я відбув на роботу основну, а після обіду заскочив дізнатися - як йдуть справи у новенького? Валік не відволікаючись від станка фиркнув як взнуздане лошеня та буркнув - "Щоб він здох, сука". На моє питання - "Кому адресоване це побажання"?, він не відповів і я пішов до регочучих біля рубки дідів.