Слід сказати, що перед нашими домами уздовж всього їх ряду розташувалися милі палісадники, причому у кожної квартири першого поверху то були окреслені парканами фамільні наділи. Був такий і у нас, і у мого сусіда - старого єврея дяді Борі, який мешкав поряд зі своєю дружиною тьотею Фірою. У пари був собака - болонка на прізвисько Джек, якого ті просто обожнювали. Під час нашої гри дядя Боря сидів за столом на лавці у своєму палісаднику, гребінцем вичухував свого улюбленця який на тому столі розлігся, та слідкував за перебігом гри з ціллю контролю за не попаданням м'яча у його вікна. Краще б він цього не робив.  Досі не знаю, як так сталося, але мій гарматний постріл з прицілом на взяття воріт Женьки та Олежки пішов геть не прямо, а по перпендікуляру. М'яч стрімко полетів у бік дяді Борі, який саме у ту мить повернувся до  вікна щось сказати своїй дружині. Лихий м'яч як у кегельбані у долю секунди виніс фігуру Джека з-під рук хазяїна  - той встиг лише жалістно тявкнути реагуючи на таке неподобство. І коли дядя Боря розвернувся до столу, то по інерції провів гребінцем вже не по кучерях Джека, а по шкірі братова м'яча. "Збитий льотчик" Джек вже на землі оговтався та почав гавкати до хазяїна, мов - "Оно вони - злодії, бажаю помсти"! Дядя Боря заревів пароплавом - "ПОге-е-е-ежу", вилетів з-за стола, поклав м'яча на підвіконня, схопив Джека у обійми та побіг у двір до входу у свою квартиру з наміром втілити у життя страшну погрозу. Але даремно старий бігав - до появи його по ту сторону вікна я встиг застрибнути у палісаднік та забрати шкіряного друга. Дядя Боря ж, з'явившись у вікні та побачивши втрату, заходився обзивати нас поганими словами та пообіцяв настукати на мене моїй мамі, що згодом і зробив. Але це була зовсім інша історія.  З тих далеких часів наша дружба з Доною не згасала майже сорок років. Ми були не просто друзями - ми стали братами, Владька був свідком на моєму весіллі, був самою близькою мені людиною з кола всіх старих друзів. Той став обдарованим музикантом - встиг пограти у Сєви Татаренко у "Галактиці" та "Красній площі". Нашу дружбу розбила повномасштабна війна - Владьку ще до неї "охмурили попи" РПЦ.  Після її початку мій вже колишній друг прокляв всі українські влади, які не дружили з рф і до кінця 22го припинив будь яке спілкування і зі мною, і з іншими друзями, які залишилися вірними Україні. Бог йому суддя, але я досі не втрачаю надії на те, що коли небудь я все ж почую у слухавці його фірмове - "Паша (моє прізвисько похідне від прізвища), так херово на душі - поїхали на рибу"! Дай Боже щоби збулася.