Пані Ірині – 64 роки, вона мешкає на Миколаївщині. Її госпіталізували через загострення хронічної хвороби.«У нас тут дуже хороші лікарі. Чесно кажучи, їх зараз мало лишилося: багато людей покинули місто, – розповідає жінка. – Сподіваюся, що після кількох днів у лікарні я почуватимуся набагато краще».Пані Ірина каже: «Ситуація у нашому місті не дуже обнадійлива, але ми тримаємося. Раніше це був приморський курорт. Люди приїжджали сюди відпочивати, а я працювала кухаркою в одному з туристичних центрів. Але з початку повномасштабної війни все зупинилося, і, здається, життя теж. Зараз у місті часто обстріли, я дуже хвилююся за свою родину. Дуже не хочу залишати рідне місто. Вірю, що ми все це переживемо».
«Лікарі без кордонів» підтримують лікарню на Миколаївщині від квітня 2025 року. Цей медзаклад – один з небагатьох, який продовжує працювати та надавати допомогу в регіоні, тоді як багато лікарень від початку великої війни зачинилися, а лікарі поїхали до безпечніших регіонів. 📸© Марія Нагорна
«У березні, коли ми виїздили, було холодно, мороз на вулиці. У квартирі були вибиті вікна», – згадує Любов Кузьменко. Їй 65 років, вона з Сіверськодонецька, що на Луганщині. Жінка розповідає: «Наше місто стояло на піску, тому воно було чисте і охайне. Хоч дощ, хоч сніг – у нас ніколи не було бруду, ми просто не знали, що це таке – брудні чоботи». Любов з особливим щемом згадує рідний дім, адже зараз вона – вимушена переселенка. Мешкає у Дніпрі – прихистку, який розташували у колишньому науковому інституті. До цього прихистку приїжджають «Лікарі без кордонів». Жінка показує фото своїх батьків у молодості – його змогла врятувати з дому й оцифрувати її сестра. Російські військові після окупації Сіверськодонецька вибили усі двері у під’їзді Любові. Її квартира цілий рік простояла відчинена, її розграбували.Зараз Любов знаходить розраду в малюванні картин за номерами. Любов каже: «Наприкінці, коли робиш останні мазки, картина складається, стає цілісною. Я дуже люблю це відчуття». 📸© Юлія Кочетова
Олександр Гуділін – колишній військовополонений. Він з Маріуполя, у полоні був впродовж 2 років і 8 місяців. Зараз Олександр – соціальний працівник «Лікарів без кордонів» у Вінниці. Там діє наш центр психологічної підтримки «Відновлення», де вимушені переселенці, ветерани, а також люди, які втратили близьких через війну, можуть отримати необхідну підтримку.За фахом Олександр – психолог, також раніше працював журналістом. У складі нашої команди він проводить зустрічі для людей, які чекають на повернення рідних з полону – ділиться своїм досвідом. Зустрічі відбуваються у громадах Вінниччини. Для «Лікарів без кордонів» цінно, що з пацієнтами працюють люди, які пережили схожий досвід: це об’єднує і допомагає у роботі.«Люди, які очікують рідних з полону, просять порадити: що варто та не варто питати після їхнього звільнення, у якому психологічному стані вони повернуться», – каже Олександр. І зазначає: надаючи консультації, відчуває, що допомагає людям, громаді та країні у ці важкі часи.
📸© Ангеліна Щорс/MSF
Від хронічного до критичного стану. «Лікарі без кордонів» заявляють про кризову ситуацію навколо хронічних захворювань поблизу лінії фронту. Через бойові дії люди звертаються до лікарів надто пізно — з ускладненнями, яких можна було б уникнути. Часто вони шукають медичну допомогу за десятки кілометрів від дому, коли їхній стан уже близький до критичного. Людям доводиться долати великі відстані — іноді 20, 30 або й до 100 км — пошкодженими дорогами, під постійною загрозою атак дронів. Громадський транспорт здебільшого не працює. Щоб заповнити ці прогалини, «Лікарі без кордонів» підтримують лікарні біля лінії фронту, організовують виїзди мобільних клінік у села й містечка Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей.«Через нестабільність, зокрема атаки на цивільну інфраструктуру, залізничні станції та пасажирські автобуси, люди бояться виходити з дому», — каже Каца Джуліана Шей, менеджерка з питань промоції здоров’я «Лікарів без кордонів».
📸© Марія Нагорна
Ще одна руйнівна ніч атак по Україні. Наразі, за повідомленнями, внаслідок російських ударів загинуло щонайменше 15 людей, зокрема дитина. Понад 100 людей отримали поранення у Києві, Одесі та Дніпрі.Серед постраждалих – парамедики екстреної медичної допомоги та медицини катастроф м. Києва. Вони отримали поранення під час того, як рятували життя. Люди не перебувають у безпеці – ані у своїх домівках, ані під час отримання чи надання допомоги.У Києві удари понівечили будинки у кількох районах, зокрема у тому, поряд з офісом «Лікарів без кордонів».«Минулої ночі всі 90 працівників «Лікарів без кордонів» у Києві, а також їхні родини та друзі, відчували суміш страху та тривоги», – каже Робін Мелдрам, координатор програм «Лікарів без кордонів» в Україні. – У районі, де є наш офіс, будівлі здригалися від вибухів ракет. Це можна було відчути на відстані понад 1 км».
«Лікарі без кордонів» висловлюють глибокі співчуття родинам загиблих та сподіваються на безпечне одужання всіх поранених.📸© Ангеліна Щорс/MSF
Недільний ранок у прихистку для переселенців у Дніпрі починається рано. Кухня купається у сонячних променях, і наразі це єдине світло, доступне мешканцям, адже електрики немає. Юлія Мурашкіна починає готувати млинці: її онука Саша, щойно прокинувшись, попросила її про це.Кілька чистих електричних плит наразі марно стоять вздовж стін. Юлія дістає невеликий пальник з червоним газовим балоном, розігріває воду. Сусіди потроху сходяться до кухні: гріють їжу за допомогою таких самих червоних балонів, миють посуд у холодній воді.Жінці вже двічі доводилося залишати своє минуле життя позаду через війну. Спершу, у 2014 році, вона з родиною виїхала з Фащівки, що на Луганщині. Тоді вони переїхали до Кремінної, але після початку повномасштабного російського вторгнення їм знову довелося тікати.«Навіть через стільки років я могла б пройти своєї вулицею із заплющеними очима», – каже Юлія.
У прихистку, в якому вона зараз мешкає, терапевти та психологи «Лікарів без кордонів» надають консультації.📸© Юлія Кочетова
Дев'ятирічний хлопчик отримав поранення під час обстрілу міста Слов'янськ, що на Донеччині. Російські війська здійснили атаку 6 квітня. Швидка «Лікарів без кордонів» транспортувала поранену дитину з місцевої лікарні до медзакладу в Харкові, де хлопчик отримає спеціалізовану діагностику та лікування. Під час медичної евакуації його супроводжувала мати.«Дитина отримала уламкові поранення стегна і тулуба, також є підозра на уламок в коліні, який ще потребує оцінки», – каже парамедикиня «Лікарів без кордонів» Ліна Ворожеіна.
Наша бригада швидкої допомоги також транспортувала ще одного пацієнта, пораненого під час цього обстрілу. «Чоловік під час удару був у себе на подвір'ї. Він отримав уламкове поранення стегна і тулуба. Спершу його доставили до місцевої лікарні, а потім ми перевезли його до Дніпра для подальшого лікування», – каже парамедик «Лікарів без кордонів» Ростислав Литвин.Бригади «Лікарів без кордонів» продовжують бачити наслідки посилення атак на житлові райони на сході України.📸© MSF
Пані Зінаїда виходить з кабінету терапевта. У її руках – пакунок ліків: вона обережно кладе його у кошик до хліба. Жінці – 71 рік, вона приїхала до мобільної клініки «Лікарів без кордонів» на велосипеді. До села Чорноморка, що на Миколаївщині, наша мобільна клініка приїжджає двічі на місяць. У команді – терапевт, гінеколог, психолог та соціальний працівник. Поки люди очікують, з ними працюють наші соцпрацівники.«Сьогодні ми з пацієнтами розмовляли про гіпертонічну хворобу та робили сидячу фізкультуру. А також разом з психологом проводили сесію про сон, – каже Ганна Удовиченко, супервайзерка соцпрацівників «Лікарів без кордонів». – Ця громада – за менш ніж 15 км від лінії фронту. Мешканці постійно чують обстріли, над їхніми будинками щоночі пролітають дрони, ракети. Це викликає тривогу, ментальні проблеми та труднощі зі сном».Пані Зінаїда розповідає: «З того часу, як до нас почали приїжджати «Лікарі без кордонів», я стала краще почуватися. Нам безоплатно видають ліки після огляду». 📸© Марія Нагорна
Хорхе Кастро Арміхо — координатор проєктів «Лікарів без кордонів» у Вінниці. З 2013 року він працював психологом «Лікарів без кордонів» у рідному Гондурасі, у Гватемалі та Мексиці. Мав різноманітний досвід: від підтримки людей-мігрантів до реагування на надзвичайну ситуацію через ураган у Мексиці. В Україні Хорхе вперше працює в умовах активних військових дій. «Моя головна роль, як координатора проєктів, полягає в тому, щоб узгодити зусилля команди для досягнення наших спільних цілей. Я також відповідаю за управління безпекою, що є критично важливим у воєнних умовах, – каже він. – Вінниця розташована далі від лінії фронту, але ніде в Україні немає по-справжньому безпечного місця». Команда Хорхе працює у вінницькому центрі «Відновлення», який «Лікарі без кордонів» відкрили, аби підтримати людей зі стресовими розладами, отриманими внаслідок війни. Наші психологи, соцпрацівники, лікарі й психіатри надають допомогу ветеранам та їхнім сім’ям, вимушеним переселенцям. 📸© Юлія Трофімова/MSF📸© Єгор Звонарьов
Нашій пацієнтці на фото – лише півтора роки. Її транспортувала команда швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» із Запоріжжя до Дніпра. Діагноз дівчинки – гостра шлунково-кишкова кровотеча, анемія, вірусна інфекція. «У лікарні в Запоріжжі їй поставили зонд Блекмора – це такий балон, який роздувається в шлунку та припиняє кровотечу, – пояснює лікарка з медицини невідкладних станів «Лікарів без кордонів» Ольга Горенко. – Потім її необхідно було транспортувати до Дніпра, щоб зробити там гастроскопію і визначити точне місце кровотечі. У Запоріжжі просто не було зонду потрібного розміру для такої маленької дитини». За словами лікарки, людина із зондом Блекмора має якомога менше рухатися. Тож дитину перевели на штучну вентиляцію легень та надали седацію, щоб зонд виконував свою функцію. Транспортування минуло успішно. Швидкі «Лікарів без кордонів» продовжують транспортувати пацієнтів з прифронтових територій, у тому числі й дітей. У 2026 році ми перевезли вже 23 пацієнтів віком до 10 років. 📸© MSF
TGLIST.COM.UA
