Перевага цільної крові при геморагічному шоці, або чому 1+1+1 ≠ 3Геморагічний шок - це не ізольований дефіцит еритроцитів чи плазми.Це комплексна втрата функціональної цілісності кровообігу, що включає насамперед зниження об’єму циркулюючої крові, порушення кисневої доставки (DO2), втрату факторів згортання та тромбоцитів, ендотеліальну дисфункцію та глибокі розлади мікроциркуляції.Саме тому сучасна концепція damage control resuscitation дедалі більше зміщується у бік використання цільної крові як найбільш фізіологічного засобу гемотрансфузії при масивній крововтраті.В актуальних рекомендаціях саме цільна кров визначається як пріоритетний продукт для ресусцитації при геморагічному шоці - вище за класичну компонентну терапію 1:1:1 (еритроцити+плазма+тромбоцити) І причина цього значно глибша, ніж проста наявність «легко, бо всі компоненти в одному пакеті».У клінічній практиці трансфузію часто редукують до примітивної схеми:«Кровотеча? Значить низький гемоглобін, значіт треба відкапати еритроцити!»Однак доставка кисню тканинам (DO2) визначається не лише гемоглобіном, а системою факторів:серцевим викидом,внутрішньо судинним об’ємом, в’язкістю крові, мікросудинною перфузією та реологічними властивостями кровотоку.Тож, доставка кисню напряму залежить не тільки від крові як «носія», але й від системної гемодинаміки.Та і у нормі кров - це не просто рідина з клітинами, як нам малювали шкільні підручники. Це структурована транспортна система, як величезний хайвей, зі своїми правилами. Одне з таких правил - підтримувати ламінарність потоку! При ламінарному потоці еритроцити концентруються переважно в центрі судини, тоді як біля стінки формується плазмовий шар (cell-free layer). Така організація потоку:- зменшує гідродинамічний опір-підтримує shear stress- забезпечує ефективну капілярну перфузію та тканинну оксигенаціюПри геморагічному шоці все це руйнується.Втрата об’єму циркулюючої крові призводить не лише до гіпотензії, а й до глибокого порушення мікроциркуляції. Саме тому ізольоване переливання еритроцитарної маси не відновлює фізіологію повністю. Так, вона підвищує гематокрит, покращує киснево-транспортну функціюале:1)не містить тромбоцитів;2)має дефіцит факторів коагуляції;3) не відновлює повністю внутрисудинний обʼєм.Плазма, навпаки, відновлює коагуляційний потенціал і об’єм, але не забезпечує достатньої оксигенації.Тромбоцити підтримують гемостаз, але не вирішують проблему системної перфузії.Навіть стратегія 1:1:1 є лише спробою реконструкції того, чим цільна кров є за своєю природою.Окремо важливо розуміти, що надмірний гематокрит не є ціллю лікування.Фізіологічно оптимальний гематокрит - це баланс між кисневою ємністю крові та її в’язкістю. Його перевищення підвищує судинний опір чим погіршує мікроциркуляцію та сприяє стазу та тканинній гіпоксії.У певних умовах навіть помірна гемодилюція може покращувати перфузію за рахунок зниження в’язкості крові.Тому сучасна трансфузійна стратегія при геморагічному шоці орієнтується не на «підняття Hb», а на відновлення ефективної системної та мікроциркуляторної перфузії.І саме тут цільна кров має ключову перевагу.Цільна одночасно:- відновлює об’єм;- забезпечує киснево-транспортну функцію;- містить фактори коагуляції;- забезпечує тромбоцитарний гемостаз;- підтримує фізіологічну реологію крові.І це не набір окремих компонентів компонентів. Воно вже працює як готова біологічна система (бо воно і є нею)Сучасні дані військової та цивільної медицини демонструють, що використання цільної крові асоціюється зі зниженням смертності, кращим контролем коагулопатії та меншою потребою у масивних трансфузіях.При масивній крововтраті пацієнт втрачає не окремі компоненти.Він втрачає кров як інтегровану функціональну систему. І саме цю систему нам треба повернути)