Конкурси на посади директорів ЗЗСО проходять лише ті кандидати, які, схоже, вже були кулуарно погоджені.Під час дії воєнного стану одним директорам без проблем продовжують контракти, посилаючись на закон. Інших звільняють у зв’язку із закінченням строку контракту. А потрібних людей потім призначають на ці посади без конкурсу.І все це може відбуватися в одній і тій самій громаді.Виходить, що для одних директорів Закон України «Про правовий режим воєнного стану» діє, а для інших — ні. Наче одні живуть в умовах воєнного стану, а інші — поза його межами.Хоча закон має однаково гарантувати права і свободи кожній людині, громадянину та юридичній особі. Але на практиці засновники застосовують його вибірково: до «своїх» — один підхід, до «не своїх» — зовсім інший.Саме тому я вважаю, що конкурси на посади директорів не потрібні ні в мирний час, ні під час воєнного стану. Якщо в результаті все одно призначають «свого» кандидата, то конкурс перетворюється на звичайне окозамилювання та імітацію прозорої процедури.На мою думку, було б чесніше, якби засновник відкрито призначав директора за контрактом строком на шість років із правом одного повторного призначення. Це було б значно порядніше, ніж створювати людям примарні надії на справедливий конкурс, коли рішення вже давно ухвалене.🤝Для отримання індивідуальних консультацій звертайтеся в особисті повідомлення 👇👇👇https://www.facebook.com/share/1AxF1tzcTU/?mibextid=wwXIfrЛілія Орел - освітній юрист, психолог