Мій любий читачу,Погодьтеся, якщо в наші дні хтось і здатен здивувати – то хіба що своєю невичерпною наполегливістю в бажанні переписати власну історію. І поки вся юридична знать чемно позіхає під чергові хвалебні відеоінтерв’ю, де одні й ті ж самі обличчя з поважним виглядом повторюють одні й ті ж самі фрази (ах, яке задоволення слухати про черговий «інноваційний підхід» уп’яте!), справжні драми розгортаються дещо осторонь камер. Бо, як ми з вами добре знаємо, любий читачу, найцікавіші речі завжди відбуваються там, де афіші скромно мовчать. Тож дозвольте звернути вашу увагу на одну давню родину, яка, здавалося б, мала б тихо насолоджуватися спогадами про свої золоті часи, але ні – знову нагадує про себе. Мова, звісно, про шановний дім Ader Haber, який, наче привид із затхлого родового склепу, раптом вирішив відчинити двері до найвишуканіших салонів королівства, делікатно намагаючись підсунути своє ім’я до списку почесних гостей.Колись, у ті славні дореволюційні часи, ця родина, не будемо приховувати, почувалася цілком впевнено – хоча чарівність її походження радше трималася на дуже специфічних знайомствах та сумнівних чеснотах її голови, пана Писаренка. Того самого, що стояв під правою рукою пана Портнова – цього, без перебільшення, легендарного персонажа з минулого, якого історія юридичного королівства воліла б, мабуть, не згадувати за обідом.Зміна назви дому на загадкове Ader Haber мала б, за задумом, стати тією самою чарівною паличкою, що перетворює гарбуза назад на карету. Але, як показує практика, шлейфи минулого такі вперті, що, здається, і аромат нового парфуму не допоміг. Достатньо, щоб представники цього дому зайшли до вітальні, – і ось уже дами прикривають віялом усмішки, а джентльмени перешіптуються у кутках.І, що цікаво, ця підвищена активність родини зовсім не збентежена тими легкими нюансами репутації, які, здавалося б, мали б навіяти думки про скромність. Чому ж такий ентузіазм? Чому таке палке прагнення до публічної реабілітації? Ах, припущення ширяться мов блискавка: від напрочуд великих спонсорських жестів у поважних королівських виданнях типу Української правди (де, здається, вже навіть не червоніють від таких знайомств), до консультування найбільших державних клієнтів, результати якого, щоправда, викликають більше запитань від різних спеціальних органів розслідування, ніж аплодисментів.Та, мій любий читачу, давайте будемо чесними – ми ж з вами прекрасно знаємо, що ідея про те, що колишні соратники Портнова чи, о святі небеса, самого пана Татарова, стали на захист верховенства права й прав людини, звучить приблизно так само правдоподібно, як історія про те, як вовк перейшов на рослинну дієту й вирощує руколу під Києвом.Тож, робімо висновки. Як би вправно не полірували срібло в домі Ader Haber, відбитки пальців минулого все одно проступають на найкращому сервізі. А скільки б не шили нові шати для графа, гості балу все одно чудово пам’ятають, хто саме їх приміряє. Тож тримаймо очі відкритими, келихи наповненими, а гостей у салонах – ретельно відібраними…Завжди з іронією і увагою, Леді Віслдаун