🪖 15 уламків, одне кохання і київські озера: історія нашого Олександра Бурінчика
 
#муніципали_у_пікселі

Знайомтеся: це – Олександр Бурінчик, боєць із позивним Мародер, ветеран війни, а нині – охоронець у нашій «Муніципальній охороні». Сьогодні він стежить за правопорядком та безпекою на стратегічному об'єкті устолиці. Втім за його плечима – роки запеклих боїв за свободу України.

Куля в голові та позивний від ворожих ЗМІ
 
Олександр родом з Дніпра. Виховувався в учительській родині, з дитинства мав любов до історії України та творів письменників «Розстріляного відродження». Тому на війну вперше пішов у 2014-му – добровольцем. Тоді він отримав перше вогнепальне поранення в голову під час зачистки Пісків.
 
💬 «Виявилося, що в мене голова нормально витримує кулю. Так що, бачите як. Складно мене убити виявилося, – жартує Олександр, і продовжує: Можливо, я взагалі безсмертний? Може, я можу тільки від старості вмерти, а так я не можу. У мене різні поранення були, у тому числі ті, що смертельними вважаються».
 
Позивний Мародер побратими жартома дали тоді, як фото, де Олександр роздає місцевим мешканцям Донбасу яблука, потрапило у ворожі ЗМІ. Там його звинуватили в мародерстві.
 
До повномасштабного вторгнення він встиг змінити кілька професій, серед яких навіть промисловий альпінізм. А 24 лютого 2022 року знову добровільно пішов до війська.
 
💬 «У 22-му ми були за Пущею. Це оборона Київщини. А вже пізніше нас вивели, ми були як резерв. Типу спецпідрозділ на базі. Згодом ми трішки стали виїжджати. Були в Лимані, Бахмуті. Але я туди не потрапив, шкодував дуже. Потім ми під Авдіївкою були. До речі, застали Очеретинський прорив. У напівоточенні були дві доби. Теж вижив».

8 годин очікування евакуації та сила кохання
 
9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині російський СПГ накрив їхню позицію: 15 уламків розлетілись по всьому тілу Олександра.
 
💬 «Прилетіла осколочна СПГшка...», – буденно каже він про той день, коли на березі
Дніпра поблизу Кринок ворожий снаряд накрив їхню позицію.
 
Понівечені руки, розірвані нерви, поранення в живіт, шию, грудну клітину. Побратими миттєво наклали турнікети. Але евакуацію ускладнювали міни-пелюстки, розкидані по дорозі. Медевак довелося чекати понад 8 годин. Потім були два місяці в медичних закладах. Найбільше постраждав живіт і руки. На одній руці немає 20-25 см нерва, працює тільки великий палець.
 
💬 «Якби не дружина – не вижив би», – зізнається Олександр.
 
Багато хто сперечається, чи важливий «штамп у паспорті». Для Олександра це стало питанням виживання в реанімації. Вони з Наталією роками жили в цивільному шлюбі. Але під час великої війни, щойно звільнили Київщину, він наполіг: треба розписатися.
 
💬 «На війні різні можуть бути ситуації, треба узаконити. У мене відбулося поранення, і якби вона не була дружиною, то як би вона до мене, наприклад, могла б заходити, приїжджати, зі мною жити в лікарні? Тому що я був тоді важкий, мені був необхідний догляд. А якби ми не були розписані, це було б набагато складніше... На практиці набагато зручніше, якщо це узаконено і можна обстоювати права одне одного. Я лежав в госпіталі й бачив тих, до кого ніхто не приїхав. Їм було набагато гірше, ніж мені».
 
Продовження – нижче 👇🏻

⬇⬇⬇

➡Підписуйтесь та слідкуйте за нами у соцмережах:
📱

Facebook     📱

Instagram
📱

TikTok 📱

YouTube    📱

Official

ПІДПИСАТИСЯ | ЗАРЯДИТИ КАНАЛ