​​Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 вересня 2026 року (справа № 532/96/21)
 
#затримання
#допустимість
#істотне_порушення
#ЄРДР
#рапорт
#відкриття_матеріалів
#потепілий
#покарання
#призначення_покарання
 
Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:
 
✅ Вирішальною ознакою для засудження особи за ст. 371 КК є суб’єктивна сторона кримінального правопорушення, яка характеризується виключно прямим умислом та обов’язковою ознакою завідомості. Завідомість означає достовірне знання суб’єктом злочину певних фактичних або юридичних обставин до моменту вчинення діяння. Слідчий, реалізуючи затримання особи без ухвали слідчого судді в порядку ст. 208 КПК зі складанням відповідного протоколу, мав достеменно, із повною очевидністю усвідомлювати, що таке рішення буде незаконним. Так, сторона обвинувачення повинна довести, наприклад, що слідчий, здійснивши передбачені законом процесуальні дії, не міг не розуміти, що для затримання в порядку ст. 208 КПК немає жодних підстав.
 
✅ Обчислення строку запобіжного заходу з моменту затримання в порядку ст. 208 КПК беззаперечно не свідчить про дотримання процедури затримання, а є констатацією факту з якого саме моменту особу слід уважати затриманою.
 
✅ Внесення відомостей до ЄРДР пізніше визначеного ст. 214 КПК строку (24 години) не є таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б тягнуло за собою визнання всіх зібраних доказів у кримінальному провадженні недопустимими.
 
✅ Невідкриття стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК рапорту прокурора, який став підставою для внесення відомостей до ЄРДР не є порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК.
 
✅ Кримінальним процесуальним законом не встановлено вимоги про залучення до провадження потерпілого виключно за постановою слідчого, оскільки права та обов’язки потерпілого виникають з моменту звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
 
✅ Законом для суду касаційної інстанції встановлені обмеження щодо можливості призначити суворіше покарання за власною ініціативою, погіршення становища можливе виключно за наявності відповідної скарги з боку сторони обвинувачення, оскільки діє принцип заборони на погіршення становища особи, в інтересах якої подано скаргу (або заборона повороту до гіршого, reformatio in pejus), що включає правила про те, що становище скаржника не може стати гіршим у зв’язку з поданням ним або в його інтересах скарги. Нормативно цей принцип закріплений у ст. 416 КПК. Таким чином, закон захищає особу від страху просити про справедливість через ризик отримати гірший вирок (погіршення становище).
 
Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/140021355