І знову про резидентство або загальні положення УУПОСьогодні ми зупинимося на загальних положеннях Частини 1, а саме на суб'єктах, до яких застосовується угода.Головна умова, що дозволяє застосовувати правила УУПО, – людина має бути податковим резидентом однієї із держави сторони УУПО.За загальним правилом резидентство визначається за національним законодавством. Однак, коли виникає конфлікт між нормами щодо визначення резидентства в різних юрисдикціях, варто звертатися до правил відповідного УУПО.У модельній конвенції УУПО податковому резидентству фізичних осіб присвячено статтю 4. У ній міститься тест із чотирьох етапів:(1) Коли особа визнається податковим резидентом двох і більше країн, її статус платника податків визначається наявністю постійного житла на території однієї з держав.(2) Якщо це не допомогло встановити правовий статус, то застосовується критерій більш тісних особистих та економічних зв'язків (центр життєвих інтересів).(3) Якщо центр життєвих інтересів не дає відповіді, то податкове резидентство визначається за громадянством.(4) У випадку, коли особа буде громадянином обох держав або жодної з них, їх компетентні органи вирішать це питання за взаємною згодою.Як це працює на практиці?Андрій живе у Франції разом із сім'єю, його діти ходять до місцевої школи. У Франції у Андрія є нерухомість та власна компанія, якою він керує. В Україні у Андрія також є квартира. Обидві країни вважатимуть його своїм податковим резидентом. Україна – за критерієм місця проживання, а Франція – за місцем постійного проживання Андрія та його сім'ї. Тобто, житло він має і в Франції, і в Україні. Саме в такій конфліктній ситуації ми звертаємось до пп. (а) п. 2 ст. 4 УУПО із Францією. У такій ситуації Андрій сплачуватиме податки там, де розташоване постійне житло і де найтісніші економічні та особисті зв'язки. Отже, Андрій вважатиметься податковим резидентом Франції та сплачуватиме свої особисті податки саме там.👉 КІК: секретні матеріали