Останнім часом усі почуваються втомленими морально та фізично. Новини не тішать: постійні обстріли, корупційні скандали, страшилки від наших чинних і особливо колишніх чиновників, європейські партнери, що розслабилися. Про США краще взагалі не згадувати. Сумно...І тут мені потрапила на очі історія, яка мене і вразила, і сколихнула:"Вони вчинили самогубство. Удвох.Лютий 1942 року. Бразилія. Тихе містечко Петрополіс.У маленькому будиночку серед зелені пальм та щебету птахів лежать поряд два тіла.Стефан Цвейг — найпопулярніший письменник Європи 1930-х. Він із багатої австрійської єврейської родини, чудово освічений. Рідна - німецька, знав англійську, французьку, італійську.Робив багато перекладів.Дружив із Роменом Ролланом, Фрейдом, Рільке, Томасом Манном.Писав статті, виступав за мир, розуміння між народами.І його дружина — Лотта, на 27 років молодша, його секретарка, опора, останнє кохання.Вони наклали на себе руки. Удвох.Прийняли снодійне. Лягли поряд. Наперед розклали листи. Все акуратно, все за сценарієм, чисто по-німецьки. Прийняли снодійне та назавжди заснули.Чому вони це зробили?Адже їм вдалося те, що не вдалося мільйонам:- виїхати з нацистської Європи,- врятуватися від Голокосту, бо вони були євреї.- знайти будинок в еміграції,- здобути визнання — навіть у Нью-Йорку їм аплодували стоячи.Але вони не вірили.Не вірили, що Європа воскресне. Не вірили, що гуманізм переможе фашизм.Не вірили, що колись євреї знову зможуть жити, дихати, не боятися, мріяти.Їм здавалося — пітьма в лютому 1942 перемогла.Гітлер, Муссоліні, Франко - три вершники апокаліпсису.І більше немає місця культурі, музиці, коханню, свободі слова. НЕМАЄ місця гуманізму і це був ЇХНІЙ особистий біль."Якщо зникає Європа - зникаю і я", - напише Цвейг у прощальному листі.Як же він помилявся... Як шкода,що не вірив...А потім...Через три роки:- фашизм було повалено.- концтабори було звільнено.- Європа почала будувати нове життя.- гуманітарні цінності стали основою світу.Але вони цього вже не побачили.Вони пішли в той момент, коли "ще трохи - і настав би ранок".Мене ця історія вразила. А що нам із цього?Іноді нам здається - все.Все завалилося.Світ захопили безумці.Безсилля, тривога, розпач…Ми сидимо, як Цвейг біля вікна, дивимось на захід сонця і думаємо: "А чи є сенс?"Був.Є.Буде. ЩО ХОЧУ СКАЗАТИ:• Історія йде спіраллю, але світло завжди повертається.• Навіть найтемніші часи – не фінал, а поворотний пункт.• Не вірте думкам із темряви. Вони тимчасові. Ранок буде - і ви будете дякувати собі, що залишилися.• Ніколи не приймайте вічних рішень через тимчасовий біль.• Те, у що ти зараз не віриш, може статися вже завтра."Олена Неводнича👉 КІК: секретні матеріали