#наПозиції

━━━━━━━━━━━━━━━━━━
Якби не побратим, який зараз плямкаючи поглинає сухпай із тушонкою та увімкнув серіал російською, я б поглинув книгу Артура Дроня, влаштувавши безсонну ніч.

Спочатку він мене роздратував, тому що я не люблю, коли відволікають від книги. Не люблю, коли крадуть мій час наодинці із собою, наодинці з історією, мій єдиний момент на самоті на війні. Коли ви у війську, ви ніколи не буваєте наодинці.

Тож я ціную час, який маю. Але маю його мало, хочу більше і через це злий на побратима, який вийшов з оточення живий та здоровий. Щиро радий цьому, але злий.

Проте я злий на все, і це триває вже довгий час. Я не маю пояснення, чому… Хоча ні, маю.
Маю пояснення на все, та не хочу це озвучувати, бо від цього — слабину.

Взагалі на позиції, давати слабину небезпечно!

Артур Дронь своїми важкими текстами дає мотивацію й повертає в минуле. Я вже більше трьох років у війську. Всі ті люди, всі ті події, вся ця війна і я в ній. Ох, як воно зараз треба мені. Як його оповіді торкаються того, чого мені зараз так бракує.

Відбувається своєрідна терапія. Тому я б хотів тієї безсонної ночі із «Гемінґуеєм, який нічого не знає».

Побратим запиває сухпай водою, витирає руки серветкою. Точно зараз піде купити й спати. І я здам зміну та теж піду спати.

Хоча ні. Скоріш за все, напишу два, три, а може, й більше рядків для своєї повісті. До кінця року маю її закінчити. Ще стільки всього маю закінчити. Ще стільки всього попереду.

В цілому, після написаного тексту я вже не такий злий.

Добре, що побратим поїв і ліг спати. Завтра йому виходити з позиції та йти відпочивати.
━━━━━━━━━━━━━━━━━━