#рецензія_на_книгу

Епопея з моїм читанням коміксів продовжується. Цього разу мова піде за «Мауса» Арта Шпіґельмана.

На відміну від того ж «Персеполіса», де розглядається суспільство Ірану, тут йде більш набагато брутальніша оповідь по голокосту. Веде ж її син батька, який розповідає своїй дитині про складнощі тогочасного життя у всеможливих фарбах, які йому ще згадуються. Жорстокість же Шпіґельман майстерно передає через свій комікс тваринами, де євреї — щури, німці — кішки, а поляки — свині.

Найбільше мене ймовірно зайняв епізод з трамваями. Їх було тоді в польщі два типи — для німців та для поляків. За словами батька Арта, коли єврей заходив до польського, поляки одразу впізнавали чужеземця та здавали його німцям. Через це він обирав німецькі трамваї, оскільки німці зазвичай не могли так точно відрізнити єврея банально від себе. Зайшов, кинув зігу, ніхто не звертає навіть уваги. Нагадує почуті мною історії з окупації Лівобережжя Херсонщини, оскільки там неодноразово згадували, що попри всю пропаганду щодо самовизначення релігії, як важлива РПЦ росіянам і так далі, самі окупанти по приїзду їх не сильно відрізняли між собою, і навіть не рідко більше ходили до УПЦ, попри українську. Банально бо там більше людей і відповідно «більше довіри».

Також в книзі зустрічаються і дуже, так сказати, зайнятні діалоги 🌚 Розмова Арті зі своїм психологом тому приклад:

Життя завжди стає на бік життя, а жертв звинувачують в усьому. Але виживали не найкращі, і гинули теж не найкращі. Це все випадковість. Я зараз не про твою книжку, але ти поглянь, скільки вже понаписувано про голокост. І нащо? Люди не змінилися… може потрібен новий, більший голокост.

Звісно, в книзі розглядається лише один з багатьох досвідів голокосту. Це не профільне дослідження, як якась книга «Чи це людина» авторства Прімо Леві, однак достатньо чутлива оповідь, яка написана простою мовою й передає ілюстраціями деякий рівень жаху, що панував в 1944 році в Аушвіці та Біркенау. Шпіґельман і сам визнає неповноту свого твору, а також його проблематики, що лише зайвий раз показує його цінність.