#апологія_хуторянства Цікаве відео про те, як американські субурбії та радянські панельні спальники на практиці виявились урбаністичним пеклом, хоча задумувались як ідеальні простори для нуклеарних родин і "комун" мікрорайонів відповідно. Чільна ідея - в тому, що ці урбаністичні рішення безпосередньо причетні до нинішньої "епідемії самотності", як серед чоловіків, так і серед жінок, а також численних неврозів. Авторка зосереджується саме на американських субурбіях і образі "досконалої родини", любої сьогодні багатьом консерваторам. Вона цілком слушно зауважує, що нуклеарна родина є цілковито модерним явищем, а не традиційною формою сім'ї (якими натомість є сім'я розширена, клан, плем'я). У цьому контексті можна згадати слова з "Маніфесту комуністичної партії" 1848 року:Буржуазні балачки про сім’ю і виховання, про ніжні відносини між батьками й дітьми стають тим огиднішими, чим більше в наслідок великої промисловості розриваються для пролетарів усі сімейні зв’язки і діти перетворюються в прості предмети торгівлі і в знаряддя праці. Про щось подібне писав, здається, і Юліус Евола: мовляв, модерний капіталізм уже знищив традиційну родину, й нуклеарний покруч - зовсім не те, за що він декому видається. Так само у традиційному суспільстві не існувало й традиційних цінностей, бо Звичай був самим життям людей, а в якості етичного мірила слугували чесноти (рос. добродетели). Авторка поділяє популярну байку про домодерне суспільство як про "бідне-брудне-невакциноване", зациклене нібито на виживанні, проте з її висновками щодо впливу сучасних міст цілком можна погодитися.