Для мене День учителя завжди трохи особистий. Моя мама – вчителька. Тому я з дитинства знаю, що ця професія не закінчується разом з останнім уроком. Учитель приносить додому зошити, дитячі історії, переживання за своїх учнів. А сьогодні до всього цього додалися тривоги, укриття, дистанційні уроки і величезна відповідальність за те, щоб у дітей навіть під час війни залишалося нормальне дитинство.

Тому цього року хотілося не чергового офіційного заходу. Хотілося просто зібрати освітян разом. Щоб хоч один вечір не обговорювати лише проблеми, а спілкуватися, сміятися, зустрічати давніх знайомих. І, звісно, відзначити тих, чия щоденна робота заслуговує на окреме «дякую». Здається, нам це вдалося.

Зібралися освітяни округу. Чотири громади у театрі, ще одна зустріч відбулася окремо, за містом. За програму і концерт взялася профспілка. Відзначили грамотами освітян, які щодня роблять свою роботу, часто недооцінену, але дуже важливу.

Мама навчила мене ще однієї важливої речі: хороших учителів пам’ятають значно довше, ніж уроки, які вони викладали.

Зі святом вас! І дякую за те, ким стають поруч із вами наші діти.