​Притча про ціну бажання🌿 На околиці Всесвіту була собі одна крамниця. Вивіски на ній давно вже не було — її колись зірвало й віднесло ураганом, а нову хазяїн не став прибивати, бо й так кожен місцевий житель знав, що в цій крамниці продають бажання. Вибір у крамниці був неймовірно величезний. Там можна було купити чи не все: величезні яхти, квартири, заміжжя, пост віце-президента корпорації, багатство, дітей, улюблену роботу, красиву статуру, перемогу в конкурсі, великі автомобілі, владу, успіх і багато-багато чого іншого. Не продавалися тільки життя і смерть: цим займався головний офіс, розташований в іншій Галактиці. Кожен, хто приходив до крамниці (ну бо ж є й такі, хто жодного разу туди не зайшов, а просто залишалися мріяти удома) насамперед дізнавався про ціну свого бажання. Ціни були різні. Наприклад, улюблена робота коштувала відмови від стабільності та передбачуваності, готовності самостійно планувати і впорядковувати своє життя, віри у власні сили та дозволу собі працювати там, де подобається, а не там, де треба. Влада коштувала більше: треба було відмовитися від деяких своїх переконань, уміти для всього знаходити раціональне пояснення, вміти відмовляти іншим, знати собі ціну (і вона мала бути достатньо високою), дозволяти собі казати «Я», заявляти про себе, не зважаючи на схвалення чи несхвалення оточення. Деякі ціни видавалися дивними. Заміжжя можна було отримати майже задарма, а от щасливе життя коштувало дорого: персональна відповідальність за власне щастя, уміння діставати задоволення від життя, знання своїх цілей, відмова від прагнення бути відповідним до вимог оточення, уміння цінувати те, що маєш, дозвіл собі бути щасливим, усвідомлення власної цінності та значущості, відмова від бонусів «жертви», ризик втратити декого із друзів та знайомих. Не кожен, хто приходив до крамниці, був готовий одразу ж купити бажання. Дехто, побачивши ціну, одразу ж поверталися і йшли геть. Інші довго стояли задумавшись, перераховуючи готівку, і обдумуючи, де би дістати ще. Хтось починав нарікати на занадто високі ціни, просив знижку або цікавився розпродажем. А були й такі, хто діставав усі свої заощадження і отримував своє заповітне бажання, загорнуте у красивий папір, що привабливо шурхотів. На щасливців заздрісно позирали інші покупці, перешіптуючись про те, що хазяїн крамниці — то знайомий отих везунчиків, і бажання дісталося їм просто так, без будь-якого труду. Хазяїнові крамниці не раз пропонували зменшити ціни, аби збільшити кількість покупців. Але він завжди відмовлявся, бо від цього якість бажань би знизилася. Коли у хазяїна питали, чи він не боїться збанкрутувати, він хитав головою і відповідав, що в усі часи знаходитимуться сміливці, готові ризикнути і змінити своє життя, відмовитися від звичного і зрозумілого, аби осягнути виконання своїх бажань. На дверях крамниці висіло потріпане погодою оголошення: «Якщо твоє бажання не збулося — воно ще не оплачене».#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість