Едуард Юрченко

ПРО ХІРУРГІЮ ТА "ДОБРИХ ТА ЗЛИХ" ЧУЖИНСЬКИХ ДІЯЧІВ.Одному хворому не пощастило з лікарнею, на яку він розраховував. Настільки розраховував, що вважав стосунки з цією лікарнею одним з основних завдань свого життя. Навіть офіційний документ склав, де було прямо прописано, що сенс його життя — це стати постійним клієнтом об'єднання приватних клінік, де ця була найбільшою. Але коли він сильно травмував ногу, головний хірург не поспішав йому допомагати. Хворий не міг адекватно оплатити лікування, тому "добрий" хірург вирішив, що краще не заморочуватись й здійснити ампутацію. Тим не менш він заявив хворому, що ампутація це неприйнятне рішення і він буде з ним до самого кінця. Не в сенсі до летального, а до одужання, яке мусить здійснитись, бо так правильно. Відсутність полегшення він чесно пояснював неадекватністю ліків. Але надавати адекватні відмовлявся через відсутність одноголосно підписаного рецепту та боязнь ескалації з мікробами, які ту ногу отруювали. А доки хворий очікував допомогу, хірург надавав йому різні ліки, які полегшували стан, але не лікували. За задумом "доброго" хірурга, мусила початись гангрена і хворий попрохав би про ампутацію сам. Потім замість "доброго" хірурга прийшов "злий", який одразу сказав, що ногу треба різати. Лікувати її дорого, неперспективно, а в хірурга немає часу й гроші витрачати він не збирається. Оскільки ампутація вимагатиме певних зусиль, новий хірург почав вимагати переписати на нього половину квартири хворого. Ну, в якості оплати за те, що ногу акуратно відріжуть.Хворий нарешті зрозумів, що в цій клініці ловити немає чого і покульгав звідти. Тепер в нього з'явився реальний шанс знайти адекватні ліки і одужати. Але разом з тим не менш реальний шанс не тільки лишитись без ноги, але й померти, якщо не пощастить. Життя воно таке, неоднозначне.П. С. Ну а "доброго" хірурга звільнили не просто так. Він незрозуміло куди витрачав кошти та напустив в лікарню пацюків, які все загадили й кидались на персонал. І навіть на нашому нещасному хворому примудрився списати купу ліків, які незрозуміло де поділись. Так що злий хірург був таки чесніше і принаймні саму лікарню любив щиро (на відміну від її клієнтів). Але мудаками були обидва.

ЗУСТРІЧ ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВИСОКОСТІ ШАХЗАДЕ КІР РЕЗА ПЕХЛЕВІ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ.Дещо несподівана та дуже приємна та важлива подія.По - перше, явна демонстрація української суб'єктнрсті. Ісламська Республіка припустилась помилки кинувши виклик Києву. Отже Київ обрав шлях заміни режиму на більш вигідний українцям. Ми не реагуємо на навколишній світ як примітивна одноклітинна форма життя, ми впливаємо на нього у власних інтересах.По - друге, грамотна ставка саме на монархічну іранську опозицію. Це має суто прагматичний вимір, адже про - шахська опозиція відчутно сильніше за ліву. Але також важливо зі світоглядної та стратегічної точки зору. Насправді міжнародні ліві та ліволіберальні кола симпатизують іранським лівим, колишнім партнерам ісламістів по революції 1979 року, які потім щє й відзначились війною проти Ірана на боці Саддама Хусейна (монархісти тоді відмовились від збройної боротьби адже це була загроза для Ірану як такого). Антирейтинг ліваків є колосальним і більшість іранців їх ніколи не прийме. Але вони гарно вписуються в "хотілки прогресивної громадськості"Дуже важливо, що Україна зробила ставку саме на національні іранські сили, а не підписалась на черговий лівацький цирк. І третє, можливо найголовніше. Хоча нинішня монархічна опозиція позиціонує себе як прозахідна та демократична, сама логіка її боротьби та потенційної реставрації Шахіншахської державності виведе її на національний та суб'єктний шлях. Отже ми маємо шанс не просто на "не ворожий про західний режим", а на новий Іран конкретно зорієнтований на союз з Києвом, а не з абстрактною "світовою демократичною спільнотою". Саме на цьому наполягали класики української геополітики. " Боротьба за Іранський поміст — це найважніше завдання чорноморських країн. Бо Чорне море — внутрішнє море і зв'язане протоками з Середзем'ям, теж внутрішнім морем. Здобуття Царгородської протоки — це не вихід, потім треба здобувати вихід з Егейського, а пізніше із Східного Середзем'я. Тою дорогою йшов Митридат Евпатор і мусив затриматись коло Родосу. Там задержиться кожен завойовник. Є один вихід у широкий світ для чорноморських країн – Іранським помостом. "©️ Юрій Липа

Річниця Павлопіль-Широкинської наступальної операції. На світанку 10 лютого 2015-го року розпочалася одна з найбільш зухвалих та успішних наступальних операцій часів АТО. «Азов» здійснив стрімку атаку на лінію укріплень противника між Павлополем та Широкиним. Ці населені пункти на схід від Маріуполя були взяті впродовж дня, так само як Комінтернове, Бердянське та Лебединське.Для відбиття наступу російська сторона була змушена застосувати резерви, призначені для розвитку власної ініціативи під Дебальцевим, а також втратила вигідні позиції для розгортання наступу на Маріуполь. Жорстокі бої тривали до 15 лютого, при значній перевазі російської сторони в техніці та особовому складі. 15 лютого, у зв’язку з перемир’ям, узгодженим у Мінську, активна фаза Павлопіль-Широкинської наступальної операції була припинена та розпочалося позиційне протистояння. За п’ять днів боїв «Азов» зазнав значних втрат, десятеро наших побратимів віддали своє життя. Але росіяни та їхні посібники були відкинуті від Маріуполя на понад 20 км, що унеможливило подальший терор проти мирного населення міста.Павлопіль-Широкинська наступальна операція стала прикладом того, як звитяга бійців, навіть за умови браку важкої техніки та артилерії, дозволяє підрозділу досягти мети й вибити ворога з позицій, які він нахабно вважав своїми.https://www.facebook.com/share/p/1DGK2Wtt7X/

КОРОЛЬ, ЯКОГО МИ ТАК І НЕ ЗАСЛУЖИЛИСьогодні народився Ерцгерцог Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ-Лотаринзький, більш відомий як Василь Вишиваний, принц дому Габсбургів-Лотаринзьких, палкий український патріот, неофіційний претендент на корону Русі-України.Чоловік, який волею Провидіння був ідеально підготовлений, щоб заснувати нову династію для нашого народу, але так і не посів належного йому місця. В цьому не було його провини, просто не тільки потенційний король повинен заслуговувати корони, народові теж треба заслужити право на короля. На жаль, у вирішальний момент, ми виявились не на висоті положення.Василь Вишиваний все життя присвятив нашому народові, і вороги України його закатували саме за те, що бачили в ньому нашого короля. Навіть знаходячись в кайданах, будучи старим та хворим, він викликав в них той природний жах, який лев викликає в безпородного собаки.Ніхто не може звільнити короля від його головного обов'язку — боронити свій народ. І ніхто не може відняти його основний превілей — померти за свій народ. Василь Вишиваний боронив наш народ силою свого меча та силою пера дипломата і поклав своє життя за нього. Він виконав все, що мусив король, а ось нам варто задуматись над нашою історичною долею. Наступних помилок Провидіння нам не пробачить.О хмари, що в сторони рідні ідете,Гуцулів від мене вітайте -О птиці, що в гори на південь пливетеЗ вітанням од їх повертайте.В неволі самотній я тужу й сумую,Далеко народ мій і гори -І, зданий на ласку судьби, тут нудьгуюМій Боже, дай знести це горе.Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,Весь світ запалає огнями -І воля народів, щаслива годинаБратерство воскресне між нами.Мабуть, цим віршем Вільгельм фон Габсбург-Лотарінген найповніше виразив свої почуття до України. Згадаєм і ми їх в його день народження.

СЛОВО КОМАНДИРА. ПРО ОБМІН ПОЛОНЕНИХ.Нарешті, завдяки роботі великої кількості людей, вдалося зрушити процес обміну військовополоненими з мертвої точки. Сьогодні до України після 45-ти місяців російського полону повернулись четверо військовослужбовців 12-ої бригади спецпризначення «Азов» та пʼятеро військовослужбовців 15-ої бригади «Кара-Даг».З поверненням додому, побратими. Випробування, які довелося пройти вам, неможливо уявити. Ви продемонстрували силу та міць азовського духу і не зламалися під колосальним тиском ворога. Дякую вам за ваші мужність та вірність Україні.Вдячний всім бійцям Сил оборони, чия важка та вкрай небезпечна робота дозволяє поповнювати наш обмінний фонд. Також я вдячний Президенту України, представникам МВС, СБУ, ГУР, «Асоціації родин захисників Азовсталі», а також всім дотичним до процесу обміну військовополоненими і тим, хто забезпечує постійну увагу до питання наших полонених на порядку денному в усьому світі.Майже чотири роки більше 700 азовців знаходяться в російському полоні. Працюємо над поверненням додому кожного з них!© Полковник Денис Прокопенко  командир 1-го Корпусу НГУ "Азов".

Про ситуацію навколо Національного військового меморіального кладовища.Для війська пам’ять про полеглих — це невід’ємна складова військової честі, традиції та внутрішнього порядку, на якому тримається армія. Кожен полеглий Захисник України має право на гідне поховання з військовими почестями — і це обов’язок держави перед тими, хто віддав за неї життя.Ми не згодні з судовим рішенням, яке визнає незаконною передачу земель для Національного військового меморіального кладовища. Рішення, винесене «іменем України», цинічно попирає права тих, хто загинув заради цього імені. Тих, хто вимовляв його в останню хвилину свого життя.Судові рішення у сфері землекористування не можуть і не повинні нівелювати вже здійснене вшанування загиблих воїнів. Дотримання формальних норм без урахування їхнього змісту та мети є неприпустимим. Полеглі Захисники не мають ставати заручниками людської байдужості, професійної некомпетентності або правових спекуляцій. Чи, виносячи своє рішення, суд замислився, що буде з уже похованими воїнами? Хорунжа служба 1-го корпусу НГУ «Азов» наголошує: держава під час війни не має права руйнувати ритуали пам’яті. Місце поховання воїнів — це частина бойового побратимства, символ тяглості війська і відповідальності живих перед мертвими. І в Україні воно має бути там, де перебуває зараз. Там, де його визначила держава.

​​ДО УВАГИ ЛЮБИТЕЛІВ МІШАТИ УКРАЇНСЬКЕ З ЛІВИМ. В.Липинський у листі до Андрія Жука 6 травня 1926 р. наголошує:"Що-ж до большовизму — то піддержку цієї політичної, моральної і економічної ґанґрени, вважаю з боку Українців не большовиків або несвідомим божевіллям, або свідомим злочином. Як що большовизм осягне свою ціль і стане єдиним виразником “українських національних змагань”, то українство буде зметене разом з ним...Але прийде день, коли... кара минеться і коли вона (Україна) прокинеться зо всею силою своєї дикої, широкої, примітивної стихії. Тоді загравання з большовизмом вона нікому не простить. І не потішайте себе надією, що інтеліґенти українські потрафлять тоді “пояснити” цій стихії, що їхня співпраця з большовизмом — це була тільки “українська хитрість”. “Народ” — якого іменем панове інтеліґенти українські всі свої глупости роблять — в таких політичних тонкостях не розбірається і в день неминучого повстання проти большовицької влади інтеліґенція українська, на чолі з “батьком” Грушевським чи иншими подібними “батьками”, буде безпощадно перебита самим-же народом українським.

ВІД КРУТ ДО КОРЕЇ : ХРЕСТОВИЙ ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО МОНАРХІСТА.Федюк - Федорович Рудольф - Яків хоробро бився під Крутами в складі 1-ї  Української військової школи ім. Б. Хмельницького. Потім визволяв Крим разом з Болобочаном і бився в складі Запорізького корпусу пізніше.Після поразки регулярної армії він продовжив боротьбу в лавах повстанського руху.  Але й після поразки перших визвольних змагань він не припинив боротьби...З початку 1930-х років Яків Федорович проживав в Канаді. Молодий ветеран став правим активістом приєднавшись до  гетьманського руху та до Канадської монархічної ліги. Таким чином він поєднав боротьбу за українську Булаву та британську Корону як і належало європейському традиціоналісту.Приймав участь в Другій світовій війні. В 1949 році старий воїн одружився і став батьком  п'яти (!) дітей. Але коли в Кореї розпочалась нова війна проти більшовизму,  він знову взяв до рук зброю.Герой полишив світ в 1986 році маючи 86 років життя, оточений пошаною суспільства і чисельної родини.

​​ТАК КАЗАВ ЕРНСТ ЮНГЕРЧасом у мене виникає таке враження, що всі біди нашого часу почалися з страти Людовика XVI. Таке можна часто виявити в історії: публічна жертва, яка, немов прийшла їх година долі, виводить за собою решту. Так смерть графа Гельфенштейна передувала селянській війні, що принесла Німеччині жахливі лиха, і так вбивство габсбурзького подружжя спричинило Першу світову війну. У нашому похмурому світі така кров подібна жертовному узливання, на яке жадібно злітається сонм духів помсти.1789 рік представляє собою один з головних поворотних пунктів. Майбутні археологи можуть позначити його як кінець "серединного царства".Паростки більшовизму піднялися, обплітаючи стовбур якобінства, спираючись на нього як опосередковано через Гегеля, так і безпосередньо. Один з їхніх військових кораблів називається "Марат". Ніхто б і не подумав, що цей кровопивця може виявитися в пошані не тільки у вузьких анархістських колах. Але нас чекають ще інші сюрпризи.©Ернст Юнгер. «Роки окупації» (щоденники).

БОГИ АБЕТКИР.КіплінгУ сотнях епох та націй, де я інкарнації мав,Богів Торгових Майданів кумиром своїм визнавав.Затуливши лице руками, крізь пальці їх зліт та крахЯ бачив – а Боги Абетки все міцно стоять на ногах.Жили ми ще на деревах, коли вони з вістю прийшли:«Вода – буде мочити, і буде Вогонь пекти.»Та ми не знайшли в цій рутині Натхнення,  Польоту Душі,Тому – хай Горил навчають, а ми – Шляхом Людства пішли.Ми мчали волею Духа. Вони ж не міняли крок,Бо їх породив не вітер, так, як Богів Ярмарок.Та завжди вони доганяли, і ми дізнавались знов –То плем’я в льодах пропало, то варвар Рим поборов.Духовних Цінностей наших вони не бажають сприйнять,Твердять, що Місяць – не з сиру, компромісу не хочуть шукать.Думки для них – це не Коні, не бачать Крил у Свині, –  Ми ж ішли за Богами Торгових Майданів, нам це обіцяли вони.Коли Уельс усмиряли, вічний мир привітали вони,Віщали – віддайте зброю, загарбник і ви – брати! Коли ж ми мечі віддали – продали нас в ланцюгах,А Боги Абетки ж казали – «Цурайся нового Зла».Повноту Життя обіцяли на фемінізмі піску(Почавши з любові до ближнього – кохай і його жону).Дітей у жінок не стало, сенс і честь загубили мужі,А Боги Абетки ж казали – «Дістанеш смерть за Гріхи».У вугільний вік обіцяли, що буде вдосталь всьогоКоли від Петра-хазяїна відбере в колектив Павло;Стало доволі грошей – та де взять на них товар?А Боги Абеток казали – «Помре, хто не працював».І впали Боги Базарів, геть пішла красномовців юрба,І навіть до серцем убогих дійшло – говорять недарма,Що Двічі Два – то Чотири, не все Золото, що Блищить,І Боги Абеток неквапно прийшли це знов повторить.Так від початку Людства було, і так буде знов,Чотири лише певні речі Суспільний Прогрес знайшов:Пес – назад до своєї Блювоти, Свиня – піде знов в багно,А Дурень, хоча й опечений, лізе в Вогонь все одно.А потім, як все це мине, почнуть будувать новий світ,Де платять за те, що живете, і кари нема за гріхи,Але як Вода завжди мочить, і як опікає Вогнем, Так повернуться Боги Абетки до нас з вогнем і мечем!@EdYurchenko🎓