Як же я хочу бути хохлом. Пародією на українця минулого. Калькою на українця теперішнього. Карикатурою на українця майбутнього. Це одна з причин чому я часто зверхньо ставлюсь до художньої (в особливості псевдо-історичної літератури, фільмів, ігр чи іншої творчості душевнохворих). Бо зазвичай так звані митці видають свою хвору йобану фантазію за реальність. Особливо страшно коли йдеться про вже описане, досліджене та встановлене минуле. Прикро коли обман задурювання відбувається навколо теперішнього. І абсолютно нормально, коли це відбувається відносно непередбачуваного минулого. Однак не менш інтелектуально-обдаровані читачі/глядачі зазвичай нічого не аналізують і не думають навіть один раз "що за хуйню я тільки що ковтнув", а вважають, що так воно і було. 1 в 1, чиста нахуй правдаБільшість людей сьогодення черпає інформацію не з життєвих уроків чи реальних моделей поведінки — а з видумок. І чим абсурдніша видумка тим більшу шизофренію нарощує наївний споживач розчаровуючись у всьому своєму існуванні