Сьогодні ми вшановуємо пам’ять дітей, чиї життя забрала війна, розв’язана російською федерацією проти України.Є втрати, до яких неможливо звикнути. І, мабуть, найболючіша з них — це втрата дитини. Коли обривається життя, яке тільки починало свій шлях. Коли залишаються нездійсненими дитячі мрії, ненаписані історії, нерозкриті таланти та великі плани на майбутнє.Кожна дитина, яку ми втратили через цю війну, була чиїмось найдорожчим скарбом, чиєюсь надією, радістю та любов’ю. За кожною цифрою статистики стоїть окрема доля, окрема родина і невимовний біль, який неможливо загоїти.Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю маленьких українців, які вже ніколи не повернуться додому, не підуть до школи, не обіймуть своїх батьків. Ми згадуємо кожну дитину і розділяємо біль усіх родин, які втратили найдорожче.Цей день є не лише днем скорботи. Це ще одне нагадування всьому світу про те, яку страшну ціну щодня платить Україна у боротьбі за свободу, незалежність і право жити на своїй землі.Наш обов’язок — пам’ятати. Пам’ятати кожне втрачене дитяче життя, кожну зруйновану мрію, кожну родину, яку торкнулася ця трагедія.І водночас ми маємо зробити все можливе, щоб українські діти росли у безпеці, навчалися, раділи життю, будували своє майбутнє та жили під мирним небом вільної і незалежної України.Світла пам’ять усім невинним дітям, яких забрала ця війна.