Цікаве спостереження.У 2006 році я мав розмову з долиновським фанд-менеджером. Він із 70-х років керував більш ніж 15 фондами. Ну і, як усі корифеї, дуже скептично ставився до молодих інвесторів, які збирали фонди. Більше того, він казав, що людей із банкінгу та аудиту до фондів пускати не можна — хіба що вони CFO.Він поділяв усіх в індустрії на тих, хто розуміє, як це працює, і тих, хто не розуміє. Тоді він поділився однією своєю думкою — як фільтрує ЛП у фонди. В нього внутрішній облік у фонді був дуже простий: він обліковував усі інвестиції за ціною нуль до екзиту. А потім вони миттєво зростали в ціні. Більшість ЛП, які прийшли з інвестбанкінгу чи аудиту, наполягали на тому, щоб усі інвестиції обліковувалися згідно з поточною оцінкою компанії — мовляв, інвесторам важливо бачити позитивну динаміку.А він казав, що з рівнем ризиків та банкрутств простіше розраховувати на те, що всі компанії збанкрутують, і всі ці обліки дають хибну надію. Він розповідав, що коли тобі дають гирю 16 кг і пропонують тримати її на руках 5 років — це дуже важко. Фізично й морально. Особливо якщо вона ще й набирає вагу з часом. А коли ця гиря просто стоїть, а тобі за 5 років треба підкачатися, зібратися з духом і зробити ривок — то навіть якщо ти просто відірвеш її від підлоги, це вже буде істотне досягнення.Тож майже 20 років я сповідував цю філософію. І навіть мав конфлікти зі своїми інвесторами — та інвесторами взагалі. Бо більшість намагалася трекати поточну вартість портфеля, витрачала на це неабиякі зусилля та «гвалтувала» портфельні компанії.А останні 8 років я час від часу спілкуюся з фондами, які хочуть мене в команду чи на борд. Але майже всі з них не поділяли цей підхід. У когось є досвід, хтось брав інституційні гроші, які цього вимагали.Але останні 6 місяців я бачу, що з’являються команди фанд-менеджерів, які починають ставитися до ризиків як до ризиків, а не як до віртуальних цифр. І таких фондів стає трохи більше. Це дуже тішить.