Посилання на вечірній сюжет у мене на ютюб-каналі: "Шість років Страсного Тижня України. Про гіркі аналогії і ще болючішу реальність". Запрошую:https://www.youtube.com/watch?v=pGQr6FoUD1g===Страсний Тиждень України… Він прийшов до нас після кривавої Вербної Неділі в Сумах і жодного дня не переставав приносити жахливі покоси з рук рашистських убивць. Але шокуючих аналогій незрівнянно більше. Чи нинішня позиція Трампа, готового виправдовувати й прощати кривавому агресору все, що завгодно, не нагадую більш брутальну та примітивізовану версію Понтія Пилата? А наш доморощений Юда, який за московські срібняки відкрив двері ворожому вторгненню й уже долучився до розп’яття сотень тисяч українців… Щоправда, є й щось, що вже в ніякі аналогії й порівняння не вкладається. Христа все ж розпинали не свої співгромадяни, а окупанти-римляни. Так, можна згадувати трагедію Бучі, Ізюма, Маріуполя… й прирівнювати до бичування й знущань з боку римських вояків. Але не вдалося їм ні «Кієф за трі дня», ні «Україна за 2-3 нєдєлі». Всупереч, а не завдяки своїй владі, ЗСУ, жертовні й пасіонарні українці, волонтери, доброчинці таки спинили ворога й не дали остаточно розіп’яти Україну. І тоді… Тоді замість ворога-окупанта, як у євангельській історії, розпинати стали свої.Вкрадена перемога, зневажена й пограбована армія, розгромлені та репресовані патріоти й захисники, а нині відверте руйнування хоч залишків надії на якийсь більш-менш гідний мир. Продовжувати можна нескінченно. І про дещо з того, що мені якось лягло в русло теми Страсного Тижня в цьому сюжеті. Небагато. Але пару тих порівнянь і алегорій. А далі, як вирок країні, в якій влада вже будує навіть не авторитарне правління, а типово рашистський тоталітаризм, свіжа стаття в The Economist. Для мене вона, попри певні журналістські слабинки, дуже знакова, бо відображає не позиції пари доволі посередніх спікерів з України, а загальний настрій, який поступово починає домінувати в Європі. Відторгнення, як чогось чужорідного – це хіба не розп’яття? От лише вина не на тих, хто все менше готові миритися з реальним злом, а тих, хто це зло в Україні будує.І ще один приклад настроїв цього тижня – це нові й нові репресивні дії та викриття щодо злочинного свавілля влади проти Порошенка. Вчора було незаконне підписання звинувачувального акту. Сьогодні нові одкровення вже у Верховному Суді, де розглядалися завідомо незаконні санкції. Отакими справами проти опозиції, проти конкуренції як політичної, так і на виборах, що згадують автори статті, ця влада забиває нові цвяхи в руки України та наших мрій про життя в нормальній європейській країні. За цим усім свавіллям стежать з Європи і роблять висновки. Можна наговорити купу компліментів, але ще одного лукашенка та його остаточно диктаторську Білорусь, тільки із столицею в Києві, до цивілізованого співтовариства ніхто не допустить.Отакі дещо мінорні думки. Але ж це Страсний Тиждень. Тільки для України він уже триває шість років…