Посилання на вечірній сюжет у мене на ютюб-каналі: "«Моніка завжди погоджується на все...» 9.XII.2019 – 7.XII.2024. Чи припустимо втрачати суб’єктність?" Запрошую:https://www.youtube.com/watch?v=NEFk7hONqkQ===До старої приповідки: «ніколи так не брешуть, як після рибалки та перед виборами» можна добавити ще один пункт «після вояжів Зе та Єрмака». Згадую отих журнашлюшок, які бикували проти Порошенка з футболочками «Я тобі не дорогенька», саме вони й уже новіша зміна вилизувачів після цих двох вояжів створили якусь паралельну реальність із двома «найвидатнішими лідорами сучасності». А ще «найпотужнішими, найпереможнішими, найстоякішими…». От правда ж про другу найдревнішу, але тільки з додатком, що про зе-журналістику й блогосферу. А що ж було насправді? Для Єрмака й Зелінскі явно нічого доброго. Для України – хто зна. Єрмак мені зараз не цікавий, схоже, що його плани порятунку своєї шкуру й персональної легітимізації провалюються. Як буде час і ніщо серйозніше не переважить, то може завтра про це зроблю запис.А поки про Зе в Парижі. Мене лякає символіка. Ні, не та з жовтою краваткою Трампа. Навряд, чи це спеціально, він любить такі кольори. Але певний символ у цьому є – Зеленський і зовнішньо, і внутрішньо цілковито позбавлений хоч чогось українського – типовий совок та за виглядом і повадками ніби візитер з бурхливих 90-их у гопницькому прикиді. А Трамп ніби символ того, хто тепер без цього стрьомного мальчіка буде займатися українськими справами. Але я про інше. 9 грудня 2019 року в Парижі Зе відкрив дорогу до великої війни і зради, підписавши на Нормандській четвірці так звану «формулу лаврова-Штайнмайєра», а потім на отій близькості «очі в очі» з путлєром явно погоджувався на все. Практично рівно за 5 років 7 грудня 2024 року в тому самому Парижі той самий Зе із собачою відданістю вже пробував заглянути в очі новому потенційному хазяїну Трампу. От лише той, судячи з коментарів радників, погидував. Але всі вимоги Зе виконувати готовий так само без зайвих заперечень. Хіба десь опісля щось відбрешеться. Більше тут не буду переказувати зміст. Цей сюжет про ті деталі, які реально розкривають атмосферу тих пів години розмови двох політиків і оджного … А ще про те, чи можливі ситуації, коли втрата суб’єктності може на короткий час бути корисною та чи зумів Макрон зацікавити Трампа Європою? А ще, чому від усього цього так жахливо соромно.