Халіуруни – готські відьми (також звані жриці/шаманки)

Вони згадуються в праці Йордана «Гетика», де у ній розповідається, як ранній готський правитель – Філімер, знайшов халіурун, серед свого народу, коли оселився на території сучасної України, й вигнав їх. Вони були заплідненні нечистими духами та породили гунів : спершу дрібний, потворний і майже позбавлений людської мови. Ця розповідь є попередником пізніших християнських традицій, де мудрі жінки, як вважається, мали статеві акти і навіть оргії з демонами та дияволом.

Сам термін має когнати або близькі до них, як у давньоанглійській, так і в давньоверхньонімецькій мовах, що свідчить про його давню історію в готській культурі та язичництві, й походить з протогерманської мови. Сучасні дослідники, мають дві основні версії трактування терміну : та що бігає до потойбіччя/та що знає таємниці потойбіччя.

Варто розуміти, що Йордан будучи християнином міг ціленаправлено демонізувати ці постаті, відтак, існує кілька версій сучасної інтерпретації, зокрема версія Г. Вольфрама, яка серед них одна з найбільш розроблена й найавторитетніша.

З якої виходить, що легенда описує історичну подію, яка сталася приблизно на межі II–III століття, коли готи здобули вирішальну перемогу, і новий правлячий клан –Амали заявив претензії на владу через божественне походження від ансів. До цього готи шанували "старого" бога Гаута (який в майбутні століття, ймовірно злився з образом Одіна), якого згодом зробили міфічним прабатьком самого Амала. Одін же, згідно Вольфраму, був для готів "ще новим богом", культ, який щойно утверджувався. Халіуруни, найімовірніше представляли, консервативне крило віри, яка противилась зміні культу й ідеологічній легітимації влади Амалів через "божественне" походження.

М. Енрайт пропонує прагматичнішу версію, виходячи з яких провидиці слугували вождю по типу Філімера, інструментом пропаганди через ворожіння й жереб. Германський воєначальник, на відміну від римського командира, не міг покладатися на дисципліну війська, зібраного часто з різних племен без спільної лояльності, тому бойовий дух тримався виключно на репутації вождя. Коли похід був вдалим, слава діставалася вождю, але коли невдалим, провидиці ставали зручним "цапом-відбувайлом". Це, на думку Енрайта, і є найімовірнішою причиною вигнання Філімером своїх халіурун.

Ps. На фото статуя Веледи , бруктерської провидиці, що мала значну політичну владу та очолювала германський опір римлянам

Telegram/Contact