У партнерстві з телеканалом КИЇВ24 Київ Мілітарі Хаб запустив новий спецпроєкт "Ветеранки" – про жінок, які пішли до війська не за статусом, а за покликом. Захисниці розповідають про службу між фронтом і родиною, про складні вибори й досвід.

Авторка спецпроєкту – журналістка телеканалу Наталія Бєлогурова
Дякуємо Телеканал Київ24 за інформаційне партнерство.

📌 ІСТОРІЯ ЮЛІЇ БІЛОУСОВОЇ
"9 років я не дозволяла собі плакати, бо вважала сльози на війні слабкістю"

До війни луганка Юлія мала все, про що мріяла: власну справу, будинок і 3 дітей. Усе змінилося влітку 2013 року, коли її бізнес уподобала родина Януковича й стала відбирати майно. Тож коли розпочалася Революція Гідності, Юлія без вагань поїхала на Майдан.

Після Майдану було волонтерство, а з початком агресії Росії, влітку 2014-го Юлії довелося рятувати родину. Вона вивезла маму й дітей останнім потягом до Києва – у тому, в чому були. А батько дітей залишився на боці окупантів і звинуватив її у "викраденні".

У столиці на переселенку чекав холодний прийом: через луганську прописку Юлію вважали сепаратисткою. Прагнучи офіційно оформити статус для родини, вона вступила до батальйону "Айдар". Формально була бухгалтеркою, а на практиці виконувала обов'язки заступниці з тилового забезпечення – взувала й вдягала підрозділ.

Виборювати своє місце серед чоловіків їй доводилося щодня:
💬 "Свій статус ти завойовуєш кожен день. Я забороняла і не приймала шоколадки – нічого. Бо для деяких чоловіків це про доступність".

Та найважчим випробуванням виявилася не сама служба, а загибель побратимів, які стали для неї друзями. 5 вересня 2014 року майже весь підрозділ поліг у бою:
💬 "Я їздила розпізнавати їх по частинах: когось за татуюваннями, кого за волоссям. І тоді зрозуміла: ще одну таку втрату просто не витримаю. Тож заборонила собі плакати. Ти дівчина в армії – ти не можеш бути слабкою".

У 2015 році Юлія демобілізувалася через хворобу матері, яка більше не могла доглядати за онуками. І її серце розривалося від провини – що не була з дітьми і що залишила хлопців на фронті. Разом із волонтерами вона створювала першу Стіну пам'яті біля Михайлівського собору. Але цивільне життя й байдужі фрази перехожих "їх туди ніхто не посилав" завдавали нового болю. Після емоційного зриву Юлія взяла дітей і виїхала на Полтавщину – до віддаленого села, де роками уникала людей.

З початком повномасштабного вторгнення новий чоловік Юлії одразу пішов на фронт. А вона залишилася з дітьми та хворою мамою, караючись, що не може повернутися до війська.

2023-й, коли посестри з Жіночого ветеранського руху витягли її на спільну зустріч, став для Юлії трансформаційним. Вперше за 9 років серед тих, хто пережив схожий біль, Юлія дозволила собі заплакати.

Сьогодні вона працює менеджеркою спільноти VETERANKA й допомагає іншим Захисницям вийти з темряви. Її найбільша мрія – аби діти жили в мирній країні.
🎬 Дивіться повну історію Юлії Білоусової у відео.
#Київ_Мілітарі_Хаб #Ветеранки