💙💛 У ветеранському просторі Дарницької філії Київ Мілітарі Хабу триває фотовиставка “П’єта”, що через портрети матерів розповідає історії їхніх синів, які загинули, захищаючи Україну.

Продовжуємо знайомити з творчим доробком авторки проєкту, лауреатки Національної премії України ім. Т. Шевченка Олени Гром.
Вона не лише документальна фотографиня, а й режисерка. Тож сьогодні розповімо про її кіно, десятилітню роботу у прифронтових зонах, майбутній проєкт про військовополонених і те, як мистецтво говорить про війну зі світом.

❓ Крім фотографії, ви також займаєтеся режисурою. Як “П’єта” трансформувалася в кіно.
“Паралельно з фотопроєктом “П’єта” я зняла однойменний короткометражний документальний фільм. Цього року його вже представили на фестивалі Docudays UA у кінотеатрі “Жовтень”.

❓

Над якими кінострічками ви працюєте зараз.
“Зараз над документальним фільмом “Колум” про дітей війни та харківських волонтерів, з якими я 10 років поспіль їздила у прифронтову зону. Це історія про людей, які попри втому, побутові труднощі та загрози обстрілів знову й знову повертаються до дітей на передову, бо знають, що потрібні там. Спочатку я прийшла туди як фотографка, але з часом стала частиною їхньої команди”.

❓

Ви також готуєте проєкт, присвячений темі військового полону та татуювань, зокрема патріотичних. Як виникла ця ідея.
“Під час моєї виставки в Греції, де я познайомилася з куратором із Франції. Він розповідав про японського майстра, який під час Другої світової війни робив татуювання, і пов’язував це із сучасною потребою суспільства ідентифікувати себе через знаки “свій – чужий”. Коли я сказала йому, що за українські патріотичні татуювання окупанти на катуваннях відрубують кінцівки, він був у шоці. З його реакції я зрозуміла, наскільки сильно ця тема вражає іноземців, які, здавалося б, бачили в мистецтві все.
Зараз у співпраці з організацією “Вільне військо” ми працюємо над цим проєктом, щоб фокусувати міжнародну спільноту на боротьбі за наших людей у полоні”.

❓

Чи важко шукати героїв для цієї теми.
“Важко. Чимало військових відмовляються від зйомок. Більшість із тих, хто пройшов полон, повернулися на фронт, і якщо вони знову потраплять до рук ворога, то через публічні фото їх буде легко ідентифікувати. Інші ж просто не готові знову згадувати пережиті жахи.
Але що більше таких свідчень нам вдасться зафіксувати, то переконливіше ми зможемо показати світові, що це не поодинокі випадки, а системний злочин”.

❓

Як досвід вимушеного переселення з Донецька у 2014-му та повторного виїзду у 2022-му вплинув на ваші роботи?
“Після виїзду з Донецька у 2014-му я вже не могла дивитися на війну як на щось зовнішнє. Це моя реальність і моя біографія. Документаліст ніколи не є нейтральною камерою: вибір, куди поїхати, кого зняти, що залишити в кадрі, а що поза ним – це завжди авторська позиція. Для мене документалістика стала можливістю говорити про людей, які опинилися всередині війни, й водночас способом проживати власний досвід”.

📍 Нагадуємо, відвідати виставку Олени Гром “П’єта” можна у ветеранському просторі Дарницької філії Київ Мілітарі Хабу за адресою: Харківське шосе, 168-Ж.

#Київ_Мілітарі_Хаб #інтерв_ю #культура #документалістика #Дарницька_філія

Київ Мілітарі Хаб| Facebook
Київ Мілітарі Хаб| Instagram