Не хочу виїжджати - це моя земля. Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі. Військовий говорить**Ми з такими захворюваннями в тилових частинах - не потрібні. В мене ось тут болить. Але ти мусиш виконувати наказ там, де можеш загинути. *Постійно живу війною, навіть тут, в госпіталі. Моделюю постійно - як би можна було краще зробити. Солодкий запах трупів. Спали в бліндаже прямо на них. Їх замінували і залишили лежати. Заміновані як були, так і лежали.*На дідах тримається армія. Вони вчать життю молодих хлопців. Не війні, а життю.*Травмуючі спогади знаєш які в мене? 6 побратимів загинули на одному з виходів. Ці спогади досі мучать. Був медиком взводу в той момент. Не був присутній з ними. Є відчуття провини.**Майбутнього не бачу. Почалась агресія. Важко в люди виходити. Завжди в навушниках. Що викликає таку реакцію. Весь в холодному поту. На очах полон. В жар кидає. Режим очікування. Кожного дня там постійне очікування.**Я швидко вичісляю якщо не воював. Він повторюється. Бреше, але нові деталі. І очі бігають.**Раніше були героями. Зараз всі відвертаютьсяПаралельна реальністьТут плачуть світла немає. А там кабздець. Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти. ***З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення. Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.*Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед. Не думаю взагалі про те, як буде.*Як я там - там день у день життя під загрозоюАртилерія, КАБи, молнії, фпв. І все інше. Особливо і не думаю наперед. Шо буде, те й буде.*Який досвід мені дала війна. Став більш людиноцентричнимОтримав крутих друзівОтримав багато досвіду, який можу використати в житті. *З сімʼєю іду по тропінке. Дивлюсь, щоб не було мін і розтяжок. Раніше любив на поїздах їздити. Поїзди. Природа. Тепер дивлюсь по-іншому: Там би позицію поставив. Там би мачта стала б класно. Для розвідки. Не можу жити по-старомуРозмовляєш з кимось. І навіть коли не хочеш — все одно говориш про війну. *Я з великою повагою до вас. Але не вірю, що мені може щось допомогти.*Мама плаче. І я вибачаюсь перед нею. Нікуди не ходжу. Повернувся з війни - а тут кабаки работають. Це нереально - це два світи. Мене це дуже дратує.*Зараз я списаний. За що я воював? Але я не хочу виїжджати - це моя земля. Пенсія 12 975 грн. З дружиною. І це дуже мало.*Те, що я почув і бачив - я нікому тепер не довіряю. Я тільки сам собі довіряю зараз.*Завдяки нашим розмовам і терапії я зараз відчуваю більше довіри до людей загалом. І це добре. Більш відкритіший став до певних розмов. І загалом до близьких своїх.*Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки. Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу. *Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:🔗

Посилання на банку тут:🔗https://send.monobank.ua/jar/5kBhUV5bPpЗнов закінчились донати після останньої закупки книг. *А якщо хочете отримати підтримку - запрошую на мій новий курс, «Моя історія», — Тренінг для родичів військовослужбовців і всіх, хто проходить складні часи.який буде також частиною дослідження і дисертації. Стартуємо 22 квітня. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/zNxkkFznyUsnAT8V6

Якщо це корисно — поставте 💔

І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ДумкиВійськових@BagnenkoPsy